Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 105
Перейти на сторінку:

— Ні, надто вона дурна, — визнала Емілі.

— А Рода Стюарт? Вона теж не дратівлива, але ж ти, здається, вже звідала, що вона за одна. Чи ти гадаєш, ніби я коли-небудь можу повестися з тобою так, як Рода?

Ні, Емілі так не думала, аж ніяк. Ільза мала багато вад, але доброзичливості й відвертості їй не позичати.

Безумовно, Рода Стюарт і Дора Пейн у порівнянні з Ільзою були «місячним світлом проти сонячного сяйва, вином проти води» — у кожному разі, могли б такими бути в очах Емілі, коли б вона вже тоді добре знала поезію Теннісона.

— Людина не може мати самі лише чесноти, — філософувала Ільза. — Просто я успадкувала батьків темперамент, і вже. Зажди-но: може, колись побачиш його в нападі люті.

Досі Емілі не дивилася на це під таким кутом. Не раз вона приходила до господи доктора Барнлі, але доктор щоразу поводився так, ніби її не бачив. Щонайбільше відповідав на привітання ледь помітним кивком голови. То був чоловік працьовитий, мав широку практику. Край ліжка хворого був милим, симпатичним, співчутливим і уважним, однак, щойно відходив від недужого, як знову ставав шорстким та в’їдливим. Допоки хтось нездужав, не було жертви, яку не приніс би заради болящого, та тільки-но хворий поправлявся, як лікар негайно вдавав, наче він йому цілковито байдужий. Протягом цілого червня доктор Барнлі рятував Тедді Кента. Нині життю Тедді ніщо не загрожувало, він навіть міг підводитись з ліжка, проте перебіг одужання виявився досить повільним, тож лікар задоволеним не почувався. Одного разу він звернувся до Ільзи та Емілі, що вирушали на звичне місце своїх забав, сказавши їм піти до Кентів та побавитися з Тедді.

— Він самотній, у пригніченому стані. Ходіть розвеселіть його, — велів доктор.

Ільза не надто охоче погодилася на цей самаритянський вчинок. Їй подобався Тедді, але, судячи з усього, не подобалася його мати. Емілі, власне, була не проти запропонованих відвідин. Вона бачила Тедді Кента один лиш раз, на недільних курсах, за день до того, як він занедужав. Його погляд припав їй до вподоби. Мабуть, і йому припав до серця її погляд, бо їх очі зустрічалися тоді не раз. На думку Емілі, Тедді був красунчик. Їй сподобалося його буйне темне волосся, блакитні очі під чорними бровами та віями. Вперше в житті Емілі відчула бажання бавитися з хлопцем. Вона не прагнула мати «нареченого» — зовсім ні! Емілі не терпіла шкільного жаргону, за яким «нареченим» є будь-який хлопець, що підніс дівчинці олівця чи яблуко і бавиться з нею частіше, як з іншими.

— Тедді милий, але мати його дивакувата, — казала Ільза дорогою. — Вона ніколи не виходить із дому, навіть церкву не відвідує, і я здогадуюсь чому: на обличчі в неї жахливий шрам. Чорноводдя — не їхня батьківщина, вони оселилися тут, коли геть зубожіли. То люди незаможні, але горді — мало хто їх відвідує. Втім, Тедді страшенно милий, тож на похмурі погляди його матері зважати не треба.

Пані Кент прийняла дівчат доволі холодно, проте без похмурих поглядів. Хтозна — може, й вона отримала певні інструкції від доктора Барнлі. То була невисока, дрібної статури жінка, з незвичайно пишним, темним, шовковистим волоссям, печальними очима й глибоким шрамом, що тягнувся через усю щоку. Без шраму вона виглядала б навіть красивою, а голос її звучав так лагідно і стишено, як пошум вітерця в молодому лісочку. Емілі одразу відчула, що пані Кент — жінка нещасна.

Гай, де оселилися Кенти, був розташований між Чорною Водою та Розчарованою Оселею. Ця місцина вважалася глухою, відлюдною, не вельми привабливою, та Емілі була від неї в захваті. Невеличка домівка примостилася на верху лісистого пагорба, звідки на всю околицю простилався чудовий краєвид. За домівкою стояла простора повітка, а далі, аж до самого містечка, тягнувся пшеничний лан. До будинкового фасаду притулилася маленька веранда, біля веранди росли маки, що їх червінь виднілася ген віддалік.

Побачивши дівчат, Тедді щиро зрадів. Утрьох вони чудово провели цілий час від полудня до вечора. Наприкінці дня щоки Тедді дещо порожевіли, а в темно-синіх очах з’явився блиск. Пані Кент одразу помітила ці зміни й запросила дівчат приходити ще і ще, без церемоній. Запрошення було щирим, однак ні Емілі, ні Ільза не назвали б його сердечним. Але їм тут подобалося, і вони охоче приходили. Під час канікул не минуло, мабуть, і дня, щоб дівчата не навістили Тедді. То вони бавилися на повітрі, бігали наввипередки, при чому довгонога Ільза щоразу лишала друзів позаду; то йшли до повітки, де Тедді показував їм свої малюнки. Дівчата вважали ці образки прекрасними, а все ж не усвідомлювали, наскільки гарними вони були насправді. На них справляло враження, коли Тедді брав олівця, клав перед собою клапоть паперу, ладнаючись малювати Ільзу чи Емілі, Смока чи Баттеркап, і невдовзі малюнок був готовий, і кожна з намальованих істот — людина або тварина — виглядала, немов жива.

Смоком і Баттеркап Тедді іменував своїх котів. Баттеркап — кругленьке, гарне створіння з жовтавою шерстю, вона лиш недавно вийшла з котенячого віку. А Смок був великим мальтійським котом, аристократом до мозку кісток. Він, поза сумнівом, належав до найвищих котячих кіл, до замкненої для простюхів котячої касти. Мав таємничі смарагдові очі й гладеньку, мало не плюшеву, шерсть. А на мордочці — білу плямку, що робила його зворушливо милим і ще чарівнішим.

Емілі думала-гадала, які з проведених у Тедді хвилин були найприємнішими. Напевно, ті, коли, стомлена, сиділа з Тедді та Ільзою на веранді, вбираючи в себе неповторну вечорову містерію, лагідне диво присмеркового лісу, коли купка смерек за повіткою ввижалася милим гуртом добрих духів. Оболоки на заході сірішали й сірішали, великий жовтавий місяць сходив на небосхилі, відбиваючись у ставу, на який Велителька Вітрів кидала то тінь, то світло, а іноді брижила його гладеньку поверхню.

Пані Кент ніколи не прилучалася до їхнього товариства, проте, як пересвідчилася Емілі, вона постійно стежила за ними через кухонне вікно. Тедді та Ільза співали шкільних пісеньок. Ільза вголос читала вірші, Емілі розповідала казки; або всі сиділи у святобливому мовчанні, кожен поринав у свої

1 ... 39 40 41 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі з Місячного Серпа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі з Місячного Серпа"