Читати книгу - "Емілі виростає"

160
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 94
Перейти на сторінку:

Була обурена, озлоблена, скривджена до глибини душі. Й тут увійшла до роздягальні Евеліна Блейк.

— Ти… ти це вчинила! — скрикнула Емілі.

Евеліна дивилася на неї з хвилину, по тому зайшлася божевільним, нестримним реготом.

— Еміліє Стар! Ти виглядаєш, як справжнє городнє опудало. Ти що, ввійшла до класу з тією мазаниною на обличчі?

Емілі стиснула кулаки.

— Це ти вчинила! — повторила вона.

Евеліна вище звела голову.

— Далебі, панно Стар, я такими дурницями не займаюся. Припускаю, це твоя улюблена подруга, Ільза, викинула такого коника, щоб випробувати сталість твоїх почуттів. До речі, сміялася з чогось до сліз, до знемоги, коли прийшла до школи кільканадцять хвилин тому.

— Ільза ніколи б такого не скоїла! — крикнула Емілі.

Евеліна знизала плечима.

— Я б на твоєму місці змила передусім оті вуса, а вже тоді з’ясовувала, хто це вчинив, — промовила спокійно і вийшла з роздягальні.

Емілі змила вуса, тремтячи всім тілом від сорому, приниження та гніву. Таких мук вона досі не зазнавала. Постановила, було, вертатися додому. Проте за хвилину змінила рішення, опанувала себе і, зчепивши зуби, повернулася до класу, тримаючи голову аж надто високо й нарочито поволі ступаючи до своєї лавки. Обличчя її горіло, душа вирувала почуттями. В кутку, схилившись над зошитами, сиділа Ільза. Інші дівчата посміхалися, перешіптувалися. Пан Сковіл мав поважний вигляд, але в тій поважності прозирав осуд. Емілі взяла перо — рука з пером затрусилася над папером.

Якби вона виплакалася, її збурені почуття знайшли б вихід, вихлюпнулися назовні. Та вона заборонила собі плакати. Не буде плакати — і край! Не дасть їм усім побачити, якого глибокого, якого жорстокого зазнала вона приниження. Коли б Емілі разом з усіма посміялася з того лихого жарту, то враз відчула би полегкість, не переживаючи такого пекучого сорому. Але, будучи Емілі, до того ж, не ким-небудь, а Мурреївною, не в силі була сміятися. Всім серцем, всією душею відчувала вона, що її зневажено.

Тепер могла вже сміливо вертатися додому. Іспит з англійської блискуче провалено. Адже втратила двадцять хвилин, і мине щонайменше десять, поки спроможеться тримати перо у тремтячих пальцях. Не могла зібрати докупи розпорошені, гарячкові думки. А завдання були складними, як усі майже вправи, пропоновані учням вимогливим паном Треверсом. У мозку бідолашної Емілі панував невимовний безлад. Написала казна-що, сама не усвідомлюючи, що пише. Коли здала свою роботу і вийшла зі школи, то вже знала, достеменно знала, що не носити їй золотої зірки, тієї омріяної відзнаки. Та не це її хвилювало зараз. Побігла додому, до своєї незатишної кімнати. Тітки Рут, на щастя, не було. Емілі кинулася на ліжко і зайшлася плачем. Почувалася геть розчавленою, ніби над нею вчинили жорстоку наругу, безжально позбиткувалися… Але найдужче мучив її один сумнів, у якому ледве сміла собі признатися.

Ні, Ільза не робила цього! Не могла вона… Хто ж тоді — Мері? Ні, неймовірно. Тільки Евеліна. Більше нікому! Евеліна повернулася з крамниці й встругнула їй цю огидну штуку. Щоправда, вона все зі стриманим обуренням заперечила, проте очі її мали вираз штучної, фальшивої невинності. Ільза мовила: «Ти стаєш сварливою бабою! Що б таке утнути, аби це не перейшло у хронічний стан?» Невже?.. Невже Ільза обрала такий негідний, безчесний, такий дикий засіб проти її, Емілі, уявної сварливості?

— Ні, ні, ні! — розпачливо, крізь ридання, повторювала Емілі. Та сумніви не полишали її зболену душу.

Тітка ж Рут жодними сумнівами себе не обтяжувала. Того дня вона відвідала свою приятельку, пані Болл, чия дочка теж, як і Емілі, вчилася в молодшому класі. Аніта Болл повернулася додому з новиною, що вся школа, всі класи — і молодший, і середній, і старший — аж конали від сміху через горопашну Емілі Стар, котрій Ільза Барнлі встругнула таку недобру, а втім, таку веселу штуку.

— Я чула, — озвалася тітка Рут, зайшовши до кімнати Емілі, — я чула, добряче тебе розмалювала сьогодні Ільза Барнлі. Тепер, я думаю, ти зрозуміла, з ким в особі Ільзи маєш справу.

— Ільза цього не робила, — заперечила Емілі.

— Вона сама тобі це сказала?

— Ні. Я б не скривдила її подібним запитанням.

— А я вірю, що то саме вона. І не пущу її більше до своєї господи — ніколи. Запам’ятай це.

— Тітко Рут…

— Ти чула, що я сказала, Емілі. Не пасує тобі товаришувати з Ільзою Барнлі. Забагато я чую про неї останнім часом. А те, що вона скоїла сьогодні, прощати не можна.

— Тітко Рут, а якщо я поставлю Ільзі питання, чи це вона вчинила, і вона заперечить, ти їй повіриш?

— Ні, не йму я віри дівчині, так погано вихованій, як Ільза Барнлі. Я вже пересвідчилася, що здатна вона на все: на всяку прикрість і на всяку брехню. Не бажаю бачити її коли-будь у своїй оселі.

Емілі звелася на рівні й спробувала уразити тітку Рут справжнім Мурреївським поглядом.

— Тітко Рут, — мовила вона крижаним тоном, — я не буду нав’язувати тобі Ільзу, якщо ти не хочеш її бачити. Та я й надалі до неї ходитиму. А будеш мені забороняти — повернуся до Місячного Серпа. Зараз мені так тяжко на серці, що я взагалі не знаю, чи витримаю тут. Тільки в жодному разі, ніколи вже не подам руки Евеліні Блейк.

Тітка Рут розуміла добре, що мешканці Місячного Серпа вкрай негативно поставилися б до цілковитого розриву між Емілі та Ільзою. Надто приязними були їхні взаємини з доктором Барнлі. Пані ж Даттон не любила його віддавна. І дуже зраділа, коли з’явилася причина, зачіпка, щоб віддалити Ільзу від Емілі. Тільки зачіпки вона й чекала. Її обурення походило не від прихильного ставлення до Емілі, ні — розгнівало її те, що на глузи взято представницю Мурреївського роду, Мурреївну по крові.

1 ... 39 40 41 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі виростає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі виростає"