Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

подумав і сказав:

– Нехай цей заблуканий муж лікує ногу авви Антонія. Може, авва Антоній вилікує його від облудних сумнівів, бо то чоловік праведний і вміє говорити з єретиками.

Хворого ченці спустили зі скелі в гамаку, до якого поприв’язували довгі мотузки. Внизу старого Антонія перенесли на ложе з нільського очерету. Авва був дуже худий, на обличчі мав сліди віспи, і довга борода його від древності стала білою, як сніг Габірової вітчизни.

– Астерій казав мені про тебе, – промовив Антоній Габірові. – Якщо ти лікуєш без допомоги демонів, то оглянь мою ногу. Я бідний монах, але зможу розплатитися з тобою за лікування.

Габір не відповів і оглянув ногу.

Зовнішніх ознак хвороби на нозі не було. Він наблизив долоню до Антонієвого коліна і відчув холод. Десь глибоко, біля кісток, ховалася недуга. Він зняв із пояса лікарські ножі і попросив Астерія розвести багаття. Антоній молився Отцю Небесному.

Багато годин працював Габір біля хворої ноги авви: розрізав її і витягнув з плоті щось чорне й слизьке – демонське знаряддя болю.

Коли в рану була покладена замішана на свяченій воді мазь, а ногу оповили провареним у окропі папірусом, Антоній сказав:

– Благословенні мати твоя і батько твій, і вчителі твої, Габіре! Я обіцяв плату, і я дам її тобі. Приходь завтра до моєї печери, і нехай Астерій буде з тобою.

РОЗМОВА ГАБІРА-РАТИБОРА З АВВОЮ АНТОНІЄМ У ПЕЧЕРІ МОНАСТИРЯ АВВИ НЕСТОРІЯ 2 жовтня 885 р. від Р. X.

– Благословенна оселя ся! – сказав Ратибор, входячи до печери Антонія.

– Благословенні гості, що входять з миром! – відповів на вітання авва. – Нога моя, завдяки Богові і тобі, Габіре, не болить. Демони ушкоджені і не в змозі тепер стати між моїми моліннями і Всеблагим. Але ти, – продовжував Антоній, – напевно чекаєш, чим заплачу я тобі за допомогу.

– Гроші мене не цікавлять, – посміхнувся Габір.

– Але тебе цікавить поганський храм в ущелині Харра, – Антоній на ліктях підвівся з ложа. – Астерій розповідав мені про твої подорожі у зруйноване капище.

Ратибор довго мовчав, дивлячись на кам’яну підлогу печери, де заблуканий мурах мандрував тріщинами в нікуди. Потім запитав авву:

– Твоя мудрість назвала тобі ту річ, яку шукаю я в храмі Кадеш?

Замість відповіді Антоній зняв із шиї бронзовий медальйон. Він був близнюком Мелхиседекового кружалка.

– Отже, Заповіт Єремії вже знайдений? – Хвилювання зробило очі Ратибора сіросталевими, але вишколене мандрами обличчя залишалося спокійним, як гірське озеро.

Антоній заперечливо похитав головою. Їхні погляди зустрілись, і мандрівник Простору відвів очі від потуги, що йшла з очей мандрівника Безодні.

– Напис не розтлумачено до кінця, – сказав Антоній.

– Я не розумію, що означає «нун».

– Число Чотирнадцять.

– А його суть?

Антоній підніс медальйон до рівня очей і сказав:

– Я завжди здогадувався про неуважність людей Півночі. Ваше сонце бліде й зів’яле – Істина висвічується люттю південного сонця. Уважно читай Біблію: чи не чотинарнадцять років служив Іаків у Лавана; чи не чотирнадцять дітей народила Рахель, іудейська праматір;[108] чи не чотирнадцять днів пригощав друзів Соломон в Емафі.[109] А святий Матфей говорить у Благовісті: «Всіх родів від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення у Вавилон чотирнадцять родів».[110] Отже, свідчу я тобі, Габіре, сину Півночі, свідченням великим, істинним: Число Чотирнадцять є Числом Повноти Часів, Виповнення та Наповнення.

– Але, – заперечив Ратибор, – твоє пояснення, авво, не розкриває таємниці.

– Напис не розтлумачено щодо схованок храму, – погодився Антоній.

– А що означає друге слово «кадеш»?

– У Святому Письмі це назва оази, де зупинявся Мойсей на шляху до Ханаану. Там, на очах народу іудейського, він видобув зі скелі воду.[111]

– У святилищі Кадеш немає води. Там тільки болото поблизу, – сказав Ратибор.

– Напис не розтлумачено, – повторив Антоній. А потім спитав: – А чому ти не віриш у Сина Божого, Габіре?

– Чому маю вірити в нього?

– Без Сина Єдиний не зміг би створити Суще і позамежне Сущому.

Ратибор посміхнувся. Скільки вже вчених християн говорили з ним про Христа! Він сказав Антонію:

– Ваш християнський мудрець Григорій Богослов у «Четвертому слові» сказав: «Син є просте і коротке відбиття природи Отця». Поясни мені, авво: навіщо Єдиному, відбиттям якого є Всесвіт, ще одне, коротке, відбиття?

Антоній поклав долоню на чоло своє і сказав:

– Ти не маєш жінки, мандрівний Габіре. Чи кохав ти колись?

– Так, – кивнув Ратибор, – я іноді натягав на свої рамена плащ Тезея. Але коли йшов на прю з Мінотавром, завжди дивувався, що в Аріадн коров’ячі голови.

– Ти несправедливий до жінок, – похитав головою Антоній. – Кохання є першою Істиною Творіння. Якщо ми збудуємо палаци і напишемо книжки, але від кохання не народяться діти, то хто буде жити в палацах і читати тексти?

– І це каже чернець-відлюдник? – здивувався Ратибор.

– Я не завжди був відлюдником, – сказав авва. – А навіть святий Апостол Павло каже: «Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я – мідь брязкаюча, або кімвал дзвінкий… Любов ніколи не