Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"

і думка прийшлого може бути

десь-таки та корисна.

Якось надвечір примчав зі степу змилений вершник, зупинив коня

майже на повному скаку посеред аулу, та ледве зіскочив з нього, як кінь

упав, задиханий, не в змозі підвестися.

— Загнав коня, — сказав старійшина. — Що сталося? Куди пря-. муєш?

Вершник був зовсім юний, майже одних літ з Айдаром як на вигляд, обличчя його було скошене болем і очі сумні, але він усміхнувся крізь силу і

привітався.

А тоді зняв з-за плеча домбру, що висіла ззаду, і заспівав: Спитай, із якого я роду, мій хан,

Скажу я, із давнього роду найман.

Я тих втішаю, хто гніву зазнав,

Хто втратив радість і мирний сон,

Хто від бід своїх жаху зазнав,

Хто терпіти біду має знов та знов.

Біди зазнає від султанів народ,

Зрадливість і скнарість в них вищі з висот,

Султана Касима клену за біду,

Від псів його незабаром впаду.

Співця запросили в юрту, і він розповів свою історію. З раннього

дитинства, маючи той чистий і сильний голос, яким він зараз полонив весь

аул, він, Асан, мандрував разом із знаменитим на весь степ жірау Жанібек-

батиром. Жанібек був славний воїн, уславлений в багатьох військових

походах і боях, але не меншої, а може, й більшої слави зазнав він як

мандрівний співець жірау.

Завжди був біля нього хтось із учнів, який незабаром став також

відомим жірау, навчаючись у Жанібека.

Жанібек вже був старшого віку, й Асан, сирота, якого узяв до себе в

науку Жанібек, так і лишився при ньому, хоч вже виріс і сам став досить

відомим жірау, сам складав пісні, і навіть тут чули не лише про Жанібека, але й про нього, юного Асана-жірау.

Султан Касим, відомий здавна своєю жорстокістю і немилосерд-ністю, ненавидів Жанібека і його гостре, влучне слово.

Після поразки війська султана Касима, який очолював як воєначальник

усе ханське військо, Жанібек виступив проти султана з піснею, в якій казав, що все те, що радили султанові, він відкинув, внаслідок чого загинуло

стільки воїнів і військо зазнало поразки.

Султан наказав схопити Жанібека, але той у відповідь вихопив меча.

Розлючений султан схопив лук і, пустивши стрілу, забив Жанібека на місці.

У війську почалися незадоволення, більшість засудила дії султана

Касима, чимало батирів і джигітів відверто обурювались вчинком султана.

Але той виставив свою особисту дружину і сказав, що коли хтось підійме

проти нього голос, а не те що зброю, буде так само знищений на місці. Бо

тільки в єдності, в покорі кожній дії султана, та ще воєначальника, може

триматися у війську порядок.

— Жанібек-жірау був для мене і батьком, і братом, і товари

шем — усім, що я, безрідний сирота, надбав на цьому світі. Його

смерть знищила моє життя, і я вирішив відомстити султанові Каси-

му. Довго чатував я біля його юрти, довго вишукував можливості, але нічого не вдавалося мені, його пильно стерегла охорона, і я

зрозумів, особливо після вбивства Жанібека, — мені самому не дібра

тися до нього. Я поховав Жанібека в степу, насипав курган над

його могилою, плакав там, як дитина, цілу ніч, несилий відійти

звідти. А тоді зрозумів, що єдина і найголовніша моя зброя — це

пісня, це те, що заповів мені Жанібек. І нею можна теж, як зброєю, перемогти ворога. І я склав пісню там, на могилі Жанібека, удосві

та, поклявшись ніколи не осоромити його пам'яті, завжди бути

вірним йому, Жанібеку, якого люди прозвали Добрим.

Я лишився у війську і почав співати свої пісні. Одна за одною складав я

їх. Я співав про правду і силу людини, про радість і щастя, яке віднімають

багаті у бідних, про зло, яке ніколи не буде непокараним, про добро, яке

завжди знайде віддяку. І про султана Касима, як знак біди і горя, жорстокості і сваволі, як знак смерті, що закарбована на його чолі.

Касимові