Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

ось хто нам потрібен! Заждіть, поки я збігаю до капітана Катла. Ви попильнуйте дядька, містере Броглей, і заспокойте його, як можете,- добре, містере Броглей? І не треба розпачу, дядю Соле. Ну, заспокойтесь, не журіться!

Сказавши це з великим запалом і незважаючи на слабкі протести старого, Уолтер стрілою вихопився з крамниці, заскочив до контори попередити, що не буде на службі через наглу недугу дядька, і щодуху помчав до капітана Катла.

Дорогою йому здавалось, що все навкруги змінилося. На вулицях, як і завжди, був гамір і стиск возів, бричок, фургонів, омнібусів та перехожих, але через лихо, що спіткало дерев’яного мічмана, все йому видавалося якимось новим і дивним. Будинки й крамниці були не ті, що раніш,- на них висіли конфіскаційні ордери містера Броглея, писані великими літерами. Маклер, здавалося, наклав арешт навіть на церкви, бо їхні шпилі здіймались до неба геть по-іншому. Саме небо змінилося, бо, безперечно ж, і на нього наклали арешт.

Капітан Катл жив над невеличким каналом, поблизу Індійських корабелень, де був підйомний міст, що вряди-годи розходився, пропускаючи велетенське судно, і воно сунуло вздовж вулиці, наче викинений на берег левіафан. Цікаво було, наближаючись до оселі капітана Катла, простежити, як відбувається поступовий перехід від суходолу до води. Починався він появою флагштоків - неодмінної прикмети шинків. Потім з’являлися крамниці готового одягу з вивішеними надворі синіми куфайками, шапками-зюйдвестками і брезентовими штанами, від вузьких до найширших. Далі йшли кузні, де кувалися якорі та ланцюги, і де молоти цілий день дзвеніли об залізо. Ще далі тягнулася низка будинків, біля яких, визираючи з-поміж червоної квасолі, стриміли невисокі щогли, увінчані флюгерами. Далі - рівчаки. Далі - підстрижені верби. Знову рівчаки. Далі - невиразні смуги брудної води, яку й описати годі, бо її й не видно між кораблів. Ще далі повітря тхнуло тирсою, і виробництво щогол, весел, дерев’яних брусів і човнів поглинало всі інші рукомесла. Далі грунт ставав мочаруватий і грузький. Далі вже нічим не тхнуло, тільки пахло цукром та ромом. І нарешті перед вами - Бриг-майдан, а на ньому - будинок, де живе капітан Катл, на другому й останньому поверсі.

Капітан був один з тих, наче витесаних з дуба, людей, що їх і найбуйніша уява не здатна відділити від будь-якої, бодай найнезначнішої частини їхнього туалету. Тож коли Уолтер постукав у двері, а капітан тут же висунувся в одне з віконець від вулиці, вітаючи його,- в своєму цупкому навощеному капелюсі, зі своїм, подібним до вітрила, коміром сорочки, в синьому і настовбурченому, як звичайно, костюмі,- хлопець був переконаний, що капітан завжди такий, і не інакший,- так ніби містер Катл був птахом, а все решта - пір’ям на ньому.

- Уол-ре, хлопче, а постукай-но ще,- сказав капітан Катл.- Сильніше! Сьогодні у нас перуть.

Уолтер з нетерплячки зняв страшенний гуркіт.

- Отак-так! - сказав капітан і зараз же втягнув назад голову, немов чекав шквалу.

Він не помилився. На стук з блискавичною швидкістю з’явилася вдова із закасаними по плечі рукавами і з руками в мильній піні, що парували від гарячої гводи. Перш ніж подивитись на Уолтера, вона глянула на молоток, і, змірявши хлопця з голови до ніг, здивувалася, що від молотка ще щось лишилось.

- Капітан Катл, я знаю, вдома,- з примирливою посмішкою сказав Уолтер.

- Справді? - відповіла жінка.- Та що ви кажете!

- Він тільки-но розмовляв зі мною,- трохи зніяковівши, пояснив хлопець.

- Розмовляв! - повторила вдова.- Тоді, може, передасте йому вітання від місіс Мак-Стінджер і скажете, що коли й іншим разом він зганьбить дім і себе, патякаючи з вікна, то вона буде вельми вдячна, як він ще й спуститься відчинити двері.- Місіс Мак-Стінджер говорила дуже голосно й прислухалася, чи це почує яких зауважень з другого поверху.

- Я все йому перекажу, мадам,- пообіцяв Уолтер,- якщо ви ласкаво дозволите мені ввійти.

Йому-бо заважали дерев’яні укріплення на порозі, споруджені для того, щоб маленькі Мак-Стінджери, граючись, не попадали зі сходів.

- Хлопець, який може трощити молотком мої двері,- зневажливо відказала місіс Мак-Стінджер,- зможе, сподіваюсь, переступити й через це.

Коли ж Уолтер, взявши її слова за дозвіл увійти, переступив через це, то місіс Мак-Стінджер забажала знати, чи правда, що дім англійки - це її фортеця, а чи в нього може вдиратись усякий набрід?

Вона мала невситиму жагу і далі розводитись на цю тему. Але Уолтер, проклавши шлях нагору крізь туман, що наславсь од прання і мильним слизом укрив поручні, добився до кімнати капітана Катла і знайшов цього джентльмена в засідці за дверима.

- Ніколи не заборгував їй ні пенса, Уол-ре,- стиха сказав капітан, виявляючи ознаки тремтіння на виду.- Стільки їй послуг робив - їй і дітям. А вона як та відьма часом. Фу!

- Я б утік, капітане,- сказав Уолтер.

- Нема права, Уол-ре,- відповів Катл.- Вона знайде мене, де б я не був. Сідай. Як Джілс?

Капітан саме обідав (у капелюсі) холодною бараниною, портером і кількома гарячими, що аж диміли, картоплинами, які зварив сам і виймав у міру потреби з невеличкої каструлі біля каміна. На час обіду він одгвинчував свій гачок, а натомість угвинчував у дерев’яне гніздо ніж, яким і заходився тепер оббирати картоплину для Уолтера. Кімнати в нього були невеличкі й пропахлі тютюновим димом, але доволі затишні. Порядок у них був такий, наче тут щопівгодини відбувався землетрус.

- Як Джілс? - перепитав Капітан.

Уолтер, що встиг уже віддихатись і знов занепасти духом,- бо піднесла його на дусі швидка хода,- подивився на нього, мовив: «ох, капітане Катле!» і вмився сльозами.

Немає слів, щоб описати, як стерявся капітан, побачивши отаке. Про місіс Мак-Стінджер у нього вже й гадки не було. Він упустив картоплину й виделку, упустив би й ніж, якби міг, і сидів, уп’явшись очима в хлопця, немов чекав зрістки про те, що Сіті завалилося і безодня поглинула його старого друга разом з його костюмом кольору кави, гудзиками, хронометром, окулярами й усім іншим.

Та коли Уолтер пояснив, що сталося, капітан Катл, трохи поміркувавши, взявся до роботи. З маленької бляшки на верху буфета він висипав увесь свій запас готівки (що дорівнював тринадцяти фунтам з півкроною) і переклав у кишеню свого бахматого синього френча; збагатив цю скарбівню вмістом буфета, що складався із