Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

style="">Халіф

Гей, більдаре, що міркуєш?

Чи ти при́глухий, не чуєш,

Що я дав тобі приказ?

 

Бассім

Чую, батеньку… їй-богу…

Та на вічную дорогу

Лагоджусь… та я сей час…

 

Халіф

Вийми з піхви меч, говорю,

Замахни ним сильно вгору,

Сьому голову зітни!

А Бассім стоїть, мов чіп,

І оглух враз, і осліп,

Винуватий без вини.

 

Тут Месрур його в бік штуркнув

І до нього стиха муркнув:

«Що ти, хлопе, стуманів?

Слухай царського наказу,

Бо тебе велить відразу

Розідрати пів-на-пів».

 

Бассім

Га! Що! Батечку владико!

Я би на такеє лико

Обнажав свого меча?

В мене меч страшенно блиска:

Лиш раз блисну, розбійни́цька

Впаде голова з плеча.

 

Приклякни ти, лиходію!

Маєш віру і надію

В ласку божу? Говори!

Помолися уостаннє,

Нам усім віддай прощання,

Піднеси дух догори!

 

Злодій кляк, почав молиться,

А Бассім стоїть, мов злиться,

Сам міркує, що робить?

Страшно заверта очима,

Вправо, то наліво блима,

Далі так став говорить:

 

«Чоловіче ти безрідний,

Настає твій час послідний,

Що у ад тебе знесе!

Мов, чи що признати маєш?

Говори, чого бажаєш?

Я зроблю для тебе все.

 

Жадним трудом не згордую:

Як голодний - нагодую,

Як прагну́щий - напою,

А як ти невинуватий -

Я гріха не хочу мати,

Я невинного не вб’ю».

 

Злочинець

Я невинуватий, пане!

 

Бассім

Брешеш, сім’я ти погане!

Хочеш вибрехатись? Ні!

На ті штуки сам я сильний,

Маю спосіб неомильний,

Як кінця дійти брехні.

 

«Царю,- мовить Бассімище,

До царя дійшовши ближче,-

В нашім роді є секрет.

Він іде на сина з батька,

А мені небіжка бабка

Сей передала предмет.

 

Бачиш: меч сей непоказний!

А він свідок є виразний

Сили божої. Доси́ть

З піхви лиш його добути,

Над злочинцем замахнути,-

Голова його злетить.

 

Та коли сей нещасливий

Вирок мав несправедливий

І не винен лютих мук,

То сей меч, із піхви взятий,

Замість голову відтяти,

Зміниться в пальмовий бук».

 

Халіф

(душачи в собі сміх)

Ну, давай робити пробу!

Покарай погану злобу,

А невинність заяви!

Вирви з піхви меч свій сміло

І отсеє грішне тіло

Відсічи від голови!

 

Тут Бассім махнув піхвою

Над злочинця головою,

Потім меч із піхви смик!

«Чудо, царю наш багатий!

Бачиш, він невинуватий.

Із меча зробивсь патик!»

 

Тут загальний сміх піднявся,

А халіф, так той тримався

Аж обіруч за живіт.

Та Бассім стоїть завзятий:

«Злодій сей невинуватий,

Гинути йому не слід».

 

Халіф

Добре, друже, вільний буде.

Та скажи нам, що за люде

Дамасценські ті купці?

Чом до себе їх пускав ти?

Що за діло з ними мав ти?

Як розстався накінці?

 

Тут Бассім затріпотався,

Всьо́го зразу догадався

Та й додолу грим-бабах:

«Царю мій, я винуватий!

Вели голову відняти,

А то вб’є мене сам страх».

 

Халіф

Добре, я й на те пристану.

Ну-ко, друже, дай Осману

Свого дивного меча.

Коли винний ти, то з бука

Станесь острая шаблюка,

Голову знесе з плеча.

 

Регіт, сміх… Осман хапає,

Знов із піхви добуває -

Бук пальмовий. Регіт, сміх…

 

Халіф

Га, невинен! Та ось кара:

Будеш в мене за більдара,

Поки літ подовжить біг.

 

 

ЕПІЛОГ

 

І кінець? Велика ласка!

Що ж брати! Арабська казка

Так, як і рутенський дух,

Кращого кінця не знає,

Як коли героя впхає

В мундур, поміж царських слуг.

 

Ах, бо ж люба річ служити!

Мундур так вигідно шитий,

Пенсія так точно йде!

А ще почесті й гонори,

Хліб готовий до комори,

Ще й авансик далі жде.

 

Ах, як любо буть лояльним,

Над добром радіть загальним,

Знавши, що воно й твоє!

Але що найкраща новість,

Так се те, що чисту совість

Служба царськая дає.

 

Простий чоловік, звичайний

Трибунал якийсь потайний

Носить у душі раз в раз:

Чи що зробить, чи що скаже,

Вже його сумління враже

Гнобить, мучить кождий час.

 

Царському слузі чудово!

Кожде діло, кожде слово,

Кождий поступ - не його.

Все він робить по наказу,

Волі власної ні разу

Не потрібно до того.

 

І спокійний. Кажуть дерти,

Бити, мучити до смерти,-

Він усе зробив - і прав!

Ще й заслугу з того має:

Вірно службу відбуває,

Як цареві присягав.

 

От в такім-то обичаю,

В мундуровім тихім раю

Опинився наш Бассім.

Казка тут його лишає,

Та мені щось шепче, шпає:

«Ладно се, та не зовсім!»

 

І почав я міркувати,

По гісторіях шукати,

Поки не набрів на шлях:

Що з Бассімом далі сталось

І чи любо там здихалось

На халіфових хлібах.

 

Ось що каже літописець:

Був нещасний рік і місяць,

День, сотворений на страх,

Коли в серце Ер-Рашіду

Думку лютую без стиду

Положив був сам аллах -

 

Думку люту та жорстоку!

Вислати від свого боку

Джіафара на той світ,

Йому голову відрізать

І з ним враз побить, повішать,

Потопить його весь