Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

рід.

 

Отоді були в Багдаді

Всі більдари дуже раді,

Бо їх меч не спочивав,

А в невинній крові мився;

Зате кождий збагатився.

Бо з побитих все здирав.

 

Отже, сталась в тому літі

Річ нечувана на світі.

До царя один більдар

Наблизився, поклонився,

І стояв, і вниз дивився.

«Що тобі?» - питає цар.

«Царю,- мовить сей,- їй-богу,

Поблагослови в дорогу».

 

Халіф

Хочеш в Мекку мандрувать?

 

Більдар

Ні, вже… я по іншій части:

На розпуття йду я красти,

Грабувать і розбивать.

 

Халіф

Що се, ти здурів, небоже?

 

Більдар

Знаю, царю, що негоже

Добру школу покидать;

Та я вже навчивсь доволі,

І кортить мене на волі

Іспит із науки здать.

 

Халіф

Що за іспит? Що за школа?

 

Більдар

Царю любий, правда гола!

Адже те, що тут було,

Що в більдарській службі взнав я,

Се - інакше б не назвав я -

Розбійницьке ремесло.

 

Лиш одна різниця скромна:

Збій на шляху - голь бездомна,

Звір, не певний свого дня;

Знає, що, попадься в руки,

Не мине страшної муки,

Гака, і сокири, й пня.

 

А більдар твій розбиває,

Мучить, ріже й добре знає,

Що за се й похвалять ще…

Ні… Благослови в дорогу

Або вбить вели! Їй-богу!

Бо твій мундур страх пече.

 

На таку промову дику

Жалість цар почув велику,

Відвернувсь від двораків,

Щось мов жвав, і мняв, і ликнув,

Потім до більдара крикнув:

«Забирайсь до сто дідьків!»

 

І більдар пішов. Від того

Дня і слід застиг. Про нього

Всякий слух пропав зовсім.

Стільки літописець. Діло

Ясне, й я скажу се сміло:

Сей більдар - то був Бассім.

 

Радуються бджоли цвіту,

А селянські діти літу,

А п’яниця хапатні;

Рад спочинкові челядник,

Рад авансові урядник,

А виборам всі хруні.

 

Рад прожора повній мисці,

А мужик розумній книжці,

Тьмі кромішній єзуїт;

Рада миш котячій смерти,

Рад жандарм нас всіх заперти,

Рад великодню весь світ.

 

Радий ярмаркові паяц,

Рад витрішкоокий заєць,

Вискочивши із тенет.

Так сю казку закінчивши,

Чесних слухів не вразивши,

Утішається й поет.

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

Подаючи громаді наших читачів мою поему «Мойсей» другим виданням, уважаю потрібним зазначити поперед усього, що се видання значно дешевше від першого, вже розпроданого, і являється в тексті незміненим, з виїмком кількох дрібних поправок.

Тому, що моїй поемі пощастило настільки, що вона стала предметом лектури учеників та інтерпретації вчителів у деяких руських гімназіях, а також предметом ближчої уваги деяких наших літературних критиків, варто зазначити факт, що, ставлячи не раз питання про джерела сеї поеми, ніхто з тих руських інтелігентів не звернув уваги на властиві і самим змістом вказані її джерела, але майже кождий, як се покажу далі, шукав їх деінде, звичайно, там, відки я не взяв нічого.

Моя поема основана майже вся на біблійних темах, отже, що ж природніше для кождого критика, як пошукати тих джерел у Біблії і порівняти їх із тим, що я зробив із них? Се якраз досі не прийшло на думку ні одному з критиків моєї поеми. Знак, що Біблія лежить далеко поза кругом їх духовних інтересів.

Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні. Із біблійних книг Старого завіту про смерть Мойсея оповідає лиш одна книга так званого П’ятикнижжя, що по-грецьки зветься Девтерономіон, а по-церковнослов’янськи Второзаконіє. В тій книзі первісне оповідання про смерть Мойсея розірвано на дві часті: перша міститься в розд. XXXII, зачало 48-52, а друга в розд. XXXIV, зач[ало] 1-8. Ось се оповідання в перекладі з критичного французького перекладу Едварда Райса 24 на нашу мову. В гранчастих скобках подаю свої доповнення до тексту.

«Того самого дня вічний промовив до Мойсея отсими словами: «Вийди на гори Гарабім, на гору Небо, що [здіймається] над краєм проти Моава-Єрихона і позирає на край Канаан, який я даю на власність дітям Ізраїлю. Ти вмреш на тій горі, на яку вийдеш, і будеш злучений зі своїми [предками], так як твій брат Агарон умер на горі Гор і злучився зі своїми [предками] за те, що ви були непослушні супроти мене перед синами Ізраїлю над водами Мерібат-Кадеша в пустині Сін, за те, що ви не вшанували мене посеред синів Ізраїлю. Тому ти побачиш перед собою сей край, але не ввійдеш до нього, до краю, який я даю синам Ізраїлю».

Мойсей вийшов із рівнин Моава на гору Небо, на вершок Пізга, що дає вигляд на Єрихон, і вічний показав йому весь край: Гілегад аж до Дана і всю [околицю] Нефталі, територію Ефраїма та Менаше і весь край Іуди аж до західного моря, і південь, і рівну околицю Єрихона [пальмового міста] аж до Согара. І вічний мовив до нього: «Отсе край, задля якого я поклявся Авраамові, Ісаакові та Якову, мовлячи: «Даю його вашому племені». Я показую тобі його, але ти не ввійдеш до нього».

І Мойсей, слуга вічного, вмер тут у краю Моава, як се сказав вічний, і його поховали в долині в краю Моава недалеко Бет-Пегора, і ніхто не знає про його гріб аж до сього дня. Мойсей прожив 120 літ до своєї смерті; його очі не слабли, і сила не опустила його тіла. І сини Ізраїлю оплакували Мойсея на рівнині Моава протягом 30 днів, і таким способом відбули по нім повну жалобу».

Із сього оповідання бачимо, що Мойсей умер у неласці ізраїльського бога, який перед смертю докорив йому тим, що він не вшанував його відповідно