Читати книгу - "Пастка"

крамничку за житлове приміщення? Вона більше нічого не просить, окрім як побілити стелю й замінити шпалери.

Тим часом Бош зберігав непроникний і гордий вигляд. Він крутився туди й сюди, поглядав на стелю, не кажучи ні слова. Даремно Купо підморгував йому: той вдавав, ніби не бажає зловживати своїм величезним впливом на власника. Щоправда, він врешті дозволив собі скривити гримасу — дуже стримано посміхнувся ще й кивнув головою. Тієї хвилі розлючений пан Мареско, судомно стиснувши пальці, ніби скуп’яга, коли в нього видирають з рук золото, поступився Жервезі й пообіцяв побілити стелю та обклеїти стіни за умови, що вона оплатить половину вартості шпалер. Потому швидко пішов геть, не бажаючи нічого більше чути.

Тоді, лишившись з Купо і Жервезою, Бош розбалакався й поплескав їх по плечах. Ну що? Діло зроблено! Без нього вони зроду не домоглися б ні нових шпалер, ні білення стелі. Помітили, як господар краєм ока позирав на нього й одразу ж погодився, побачивши його усмішку? Потім, немов звіряючи якусь таємницю, сказав, що, власне кажучи, саме його можна вважати справжнім власником будинку. Він вирішує, кого слід виселити, він здає кімнати тим людям, які йому подобаються, він збирає комірне, яке потім тижнями лежить в його комоді. Увечері, вважаючи, що так буде ввічливо з їхнього боку, Купо на знак подяки надіслали Бошам два літри вина. Вони заслуговували на гостинець.

З наступного понеділка робітники взялися за крамничку. Передусім, надзвичайно важливою справою було придбання шпалер. Жервеза хотіла сірі з блакитними квіточками, щоб стіни посвітліли й повеселішали. Бош запропонував піти з нею, мовивши, що вибиратиме вона сама. Проте він отримав суворий наказ від власника: ціна за рулон не мусить перевищувати п’ятнадцяти су. Цілу годину вони пробули в крамниці. Жервеза постійно поверталася до дуже милого квітчастого візерунку по вісімнадцять су, розчарована іншими шпалерами, що видавались їй жахливими. Нарешті консьєрж поступився: він залагодить справу, скаже, що знадобилося на один рулон більше. Повертаючись додому, Жервеза купила тістечко для Поліни. Вона не любила бути комусь винною. Хто ставиться до неї люб’язно, завжди має добру віддяку.

Крамничка мала бути готовою за чотири дні, але робота затягнулася на три тижні. Спочатку мова йшла про те, що фасад треба просто вимити. Помальований колись у бордове, він був такий брудний і жалюгідний, що Жервезу легко переконали, що всю крамничку знадвору треба перефарбувати в блакитне з жовтими обломами. Отож ремонт тривав цілу вічність. Купо, який досі не працював, приходив із самого ранку подивитися, як ідуть справи. Бош кидав сурдут чи штани, в яких лагодив петлі для ґудзиків, і так само йшов наглянути за робітниками. Вони обоє стояли, заклавши руки за спину, курили, плювали, позирали на малярів, коментуючи кожен їхній мазок, — загалом проводили у крамничці цілий день. Щодо кожного цвяха, який треба було забити, точилися нескінченні дебати й висловлювалися глибокі міркування. Малярі, двоє дебелих веселунів, раз по раз злазили з драбин, так само вмощувалися посеред крамнички, долучалися до розмови, годинами кивали головою, окидаючи вдумливим поглядом розпочату роботу. Стелю було побілено досить швидко. А от фарбування, здавалось, ніколи не закінчиться. Стіни ніяк не хотіли сохнути. Малярі приходили близько дев’ятої години, ставили свої відерця з фарбою у кутку, роззиралися довкола і йшли собі геть — тільки їх і бачили. Вони вирушали снідати або ж дороблювати якусь дрібницю неподалік, на вулиці Мірри. Часом бувало, що Купо вів усю ватагу — Боша, малярів, товаришів, що траплялися дорогою, — випити по чарці. Так щоразу пропадала добра половина дня. Жервезі вже вривався терпець, коли раптом за два дні всю роботу було закінчено: фарбу полаковано, шпалери поклеєно, непотріб вивезено на тачці. Робітники завиграшки все доробили, посвистуючи й виспівуючи на драбинах так, що всьому кварталу аж вуха закладало.

З переїздом не зволікали. Протягом перших днів Жервеза раділа, як дитина, коли переходила вулицю, повертаючись додому. Стишувала ходу, усміхалася до своєї оселі. Здаля, серед чорної вервечки інших фасадів, її заклад здавався їй надзвичайно світлим, веселим і свіжим. На ніжно-блакитній вивісці великими жовтими літерами було виведено «Делікатне прання». У вітрині, прикрашеній зсередини маленькими мусліновими фіранками, обклеєній блакитними шпалерами, щоб підкреслити чистоту білизни, було виставлено чоловічі сорочки, а жіночі чепчики висіли, підв’язані за стрічки на латунному дроті. Свою небесно-блакитну пральню Жервеза вважала дуже гарною. Заходячи досередини, вона знову поринала у голубінь: на шпалерах з квітчастими візерунками у стилі Помпадур було зображено альтанки, по стінах яких вилися кручені паничі; робочий стіл з величезною стільницею, що займав дві третини кімнати, було застелено цупким покривалом, облямовиним кретоном з великими блакитними візерунками, щоб приховати ніжки. Жервеза сідала на табурет, задоволено зітхала від щастя бути власницею цього добра й не зводила очей з новенького начиння. Та перший погляд завжди падав на «машину», чавунну піч, на якій заразом могли розігріватися десять прасок, поставлених кружка на похилих підставках. Вона раз за разом ставала навколішки й зазирала всередину, все боячись, щоб через ученицю — недоумкувате дівчисько, яка могла кинути забагато коксу, — не тріснув чавун.

Житло в задній частині крамниці було вельми зручним. Купо спали в першій кімнаті, де також готували їсти й сідали до столу. У другому її кінці були двері, що виходили у двір будинку. Ліжко Нана поставили у кімнаті праворуч, великій комірчині, що освітлювалася крізь кругле віконце аж під самою стелею. Щодо Етьєна, то він ділив кімнату ліворуч з величезними горами брудної білизни, що постійно завалювали підлогу. Щоправда, був один недолік, який Купо спочатку не хотіли визнавати: стіни бралися вогкістю, а після третьої години по обіді в оселі ставало геть темно.

Через нову пральню у кварталі зчинився чималий розрух. Люди балакали, що Купо переоцінили свої можливості й матимуть з нею неабияку мороку. Правду кажучи, вони витратили п’ятсот франків Ґуже на облаштування, не лишивши нічого навіть на харчі на найближчі кілька тижнів, як було заплановано спочатку. Зранку, коли Жервеза вперше відчинила віконниці свого закладу, в її гаманці лежало всього шість франків. Та жінка не переймалася тим, з’являлися клієнти, і справи мали піти якнайкраще. Через тиждень, у суботу, вона дві години просиділа, підраховуючи щось на клаптику паперу, а тоді з осяйним обличчям розбудила Купо, щоб сказати йому, що можна заробляти сотні й тисячі, якщо вести справи з розумом.

— Що й казати! — горлала на всю вулицю Ґут-д’Ор пані Лорійо. — Мій братик-телепень ще й не такі витівки побачить!.. Шкандибі тільки й бракувало, що отак