Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Чому я і досі використовую ці дитячі образливі назви? А тому, що він і досі півень щипаний!

Після сніданку ми вийшли з дядьком до саду. Осінь вже остаточно увійшла у свої права, довелося надіти пальто. Зачаровані дерева і квіти кидаючи виклик природі, зеленіли та квітли.

– Іноді мені хочеться, щоб сад був звичайним. – сказала дядьку.

– Алеж, він такий гарний! – заперечив він.

– Так, проте, уяви його золотим, червоним і жовтогарячим? Було б гарно!

Він задумливо глянув навколо, закрив очі, вивів рукою руну і листя на деревах почало повільно змінювати колір.

Я ніби опинилася в одній з картин яку бачила в музеї.

Кілька листочків впало на землю і я почала їх збирати.

– Їх можна зачарувати, поставиш у вазу в своїй кімнаті.

Не знаю, як довго ми блукали стежками, коли побачили Себастіана, який йшов до нас у повному бойовому озброєнні.

Було щось величне в тому, як високо він тримав голову, як широко крокував. Холодний і безстрашний воїн, наче без душі, а може, так і є?

Я хитнула головою відганяючи такі думки.

– Ми вирушаємо до забороненого кварталу сьогодні на заході сонця.

– З останніми променями? – напружено спитав дядько.

– Так.

Я не дуже розуміла суті цієї бесіди. Яка різниця коли?

– Себастіан, бережи себе, синку, будь обережний! – дядько обійняв його, я ж опустила очі, щоб не дивитися на Бастіана.

Мені хотілося кричати, погане передчуття стиснуло серце.

– Що ж, мені вже час. – він глянув на мене, розвернувся і попрямував до порталу біля воріт.

Якусь хвилину я мовчки дивилася йому у спину, яка все більше віддалялася.

А потім, не витримавши, побігла за ним. Себастіан почув моє наближення і застиг.

Я охопила руками його спину. Він не пручався, просто мовчки стояв.

Мені хотілося стільки всього йому сказати, та слова застрягли у горлі, сльози душили мене.

– Повернись... – прошепотіла тихо.

Себастіан нічого не відповів, розчепив мої руки та зник у порталі.

Я не помітила, коли підійшов дядько. Він поклав руку мені на плече і трохи стиснув.

– Дядечку, а що не так з тим, що вони підуть туди із заходом сонця?

– Чудовиська, Ельвіро, мають найбільшу силу вночі й на заході сонця, вдень в них набагато менше енергії. Пішли назад.