Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Ми домовилися що я буду готова за годину, за мною приїде водій. І я не уявляю, що мені надіти...
Сподіваюся Ліля не пішла до Олега....

Залітаю в кімнату та бачу подругу.
Вона сидить на ліжку з телефоном в руці , і їсть бутерброд.
Побачивши мене, одразу відкладає телефон і дивиться зухвало.

-Ну ... - не витримує Ліля.
-У мене година, а потім приїде водій.
-Куди ви йдете? - дівчина встає і йде до своєї шафи.
-Сказав, вечеря.
-Угу ..... Вечеря, значить ...
Знаєш, що головне зараз?
-Що? - машу негативно головою.
- Білизна...
-Господи, Ліля ..!
-Мовчу, мовчу... Але все ж таки треба тобі підібрати гідне.
Прикриваю очі рукою і плюхаюсь на ліжко.

-Ось воно .... - каже Ліля, порившись хвилин п'ять у шафі.
-Я купувала Олега порадувати, але якщо така справа .... Добре, що у нас розмір один.

Подруга кладе переді мною гарну бежеву коробку. Коли знімаю кришку, мої очі стають по п'ять копійок.
Неймовірно сексуальний, напівпрозорий мереживний комплект із поясом, чорного кольору.
Ліф пошитий з ніжного, приємного мережива, з м'якою чашкою, без кісточок, тоненькі бретелі фіксується гачком на спинці. 
Трусики - бікіні з регульованими ремінцями на стегнах.

Все настільки тоненьке та прозоре, що я навіть у складеному вигляді бачу дно коробки. 
Як же одягати таке?

-Ні, ти що ....? Я не можу це вдягнути. - говорю тихо, дивлячись на цю білизну...
-Ще як можеш. Ти ж не хочеш бути сірою мишкою?

Ліля договорює, і я піднімаю на неї очі. Я не хочу бути сірою мишкою...
Видихаю і беру коробку.

-Ось це правильно. – підстрибує Ліля.
-А тепер візьмемося за сукню.
    ***
За годину я не встигла, і водієві довелося чекати ще майже пів години.
Сподіваюся, Артур мені вибачить...
Але коли нарешті виходжу з будівлі та йду до машини, то я цілком задоволена своїм виглядом.

Сукня – футляр, до коліна, чорного кольору. З квадратним вирізом декольте та довгим рукавом.
Спереду виглядає елегантно та спокійно. Але йому надає родзинки високий розріз ззаду.

Коли я побачила це плаття в шафі Лілі, то відразу сказала що одягну його, і доводи подруги про те, що воно ніяке і застаріло на мене не діяли.
До нього підібрала босоніжки з ремінцями на шпильці та чорний клатч зі стразами.

Ліля допомогла укласти волосся і зробити гарні локони. А ось від макіяжу я відмовилась. 
Тільки трохи підфарбувала губи і нанесла туш для вій.

Сідаю в машину і в мене потіють долоні. Дуже хвилююся... 
У нас уже все було. Але...
Це, начебто, наше перше справжнє побачення. І я хочу щоб все було ідеально, боюся зіпсувати що-небудь.

Коли ми виїжджаємо з міста, то мене це трохи насторожує.
Може Артур вирішив повечеряти десь за містом?
Сподіваюся, не на природі...

Але через десять хвилин я бачу вдалині невеликий літак. 
Навіщо?
Під'їжджаємо ближче і я можу розглянути трьох людей біля трапа.
Двоє чоловіків і дівчини. Всі одягнені у форму екіпажу.

Машина зупиняється за кілька метрів від літака, і водій відчиняє мені двері.
Артура ніде не видно і вирішую підійти ближче до екіпажу літака.
Роблю кілька кроків, і на трапі з'являється Артур. 
З великим букетом червоних троянд.
Я навіть застигаю на місці.

Чоловік одягнений у чорний костюм та білу сорочку. Він спускається повільно до мене, а на обличчі бачу усмішку. І просто не можу, не відповісти йому тим самим.

-Ти прекрасна. – Артур вручає мені букет і цілує у куточок губ.
-Спасибі.
Чоловік бере мене за руку, і ми піднімаємось на борт.

-Куди ми летимо? - питаю вже у повітрі.
-До Парижу.
-Париж?
-Я хочу подарувати тобі весь світ...
Він усміхається, а потім дарує шалено ніжний поцілунок.

І мої очі наповнюються сльозами...
Це схоже на казку.