Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Глава 20

    

   Це була дивовижна ніч. Ми не спали жодної хвилини...
Це неймовірно красиве місто, розташоване на березі річки Сени, захоплює старовинною архітектурою та чудовими краєвидами. 
Ми вечеряли в маленькому затишному ресторанчику, під Ейфелевою вежею.

Рівно о сьомій вечора на вежі запалюється світло, і вона вся починає блимати – це справді вражаюче видовище.

Завітали до Лувру, погуляли Єлисейськими полями.
Вишукані будівлі, мости та парки цього міста наголошують на витонченому французькому смаку.
І однієї ночі точно мало, щоб побачити все, але достатньо, щоб відчути незабутню романтичну атмосферу і частинки любові, що витають у повітрі.
    ***
Назад ми прилетіли о п'ятій ранку і я пам'ятаю тільки те, як Артур ніс мене, сплячу, на руках у машину.

Коли я розплющила очі, то вже світило яскраве сонце. 
Оглянувшись, зрозуміла, що це вже знайома мені квартира і посміхнулася.

У двері постукали й увійшов Артур із тацею , на якій стояла чашка гарячої кави та круасан.

-Доброго ранку. - ніжно промовив чоловік.
-Доброго ранку.

Він підходить ближче і ставить тацю на тумбочку біля ліжка.

-Знаєш, я вчора ледве стримався, коли зняв твою сукню ... - Артур сідає біля мене, на ліжко і каже майже пошепки.
Що відразу викликає у мене мурашки.

-Отже, тобі сподобалося?

Чоловік бере в руку ковдру та повільно стягує з мене. Я навіть не намагаюся йому перешкоджати...
Тільки щоки починають горіти...
Ооо... Як же мала рацію Лілька....

-При світлі дня ти ще красивіша.

Говорить Артур і цілує мене.
Він пахне гелем для душу та зубною пастою... А я ще навіть у душі не була з учорашнього дня.

-Мені потрібно в душ... - відриваюся від його губ.
-Сходиш після.

Сміється Артур і кладе мене на ліжко. Покриває поцілунками моє тіло та погладжує через тонку тканину груди.
Соски відразу набухають, а між ніг стає мокро.

Через секунду чоловік зсовує трусики убік і починає масажувати мій клітор. І я просто не можу... 
Вигинаюсь вперед і заплющую очі від насолоди. А стогони з губ зриваються самі собою.

-Ти зводиш мене з розуму....
Говорить Артур і піднімається. 
Чую шелест фольги, і чоловік нависає наді мною.

Обіймаю його ногами за талію та цілую в  шию. 
Артур закушує губу і втягує повітря через ніс, а потім повільно, але наполегливо входить в мене, до кінця.

Його поштовхи посилюються щоразу, а я піддаюся йому назустріч.
Відчуваю як піднімається хвиля насолоди та впиваюся нігтями чоловікові в спину.
Артур шипить, але не скидає темпу.

Пара секунд і я приголомшливо кінчаю. 
Навіть перед очима світлячки з'являються. Ось це оргазм, проноситься в голові.
    ***
Добре, що сьогодні субота. 
Мені не потрібно на практику, не потрібно бачити обличчя Елеонори Сергіївни, яке мене ненавидить.

Я можу просто лежати і дивитися на коханого чоловіка, що мирно спить поруч.
Він такий беззахисний зараз...

Притискаюся ближче і Артур морщить ніс, а потім повільно розплющує очі.

-Ну т ... Розбудила ... - кажу пошепки і цілую його в щоку.
-Привіт, Мишко ... - він усміхається.
-Я сьогодні до мами хочу поїхати .... Тільки от знайду телефон і подзвоню їй.
-Я поїду з тобою.
-Ти серйозно?

Я здивована бажанням Артура. 
Він хоче познайомитись з моєю сім'єю?
Дивлюся на нього і чоловік, сміючись, навалюється на мене зверху.

-Серйозніше нікуди.
    ***
-Мамочко, привіт.
-Привіт люба. Я теж хотіла зателефонувати тобі. - чую в голосі мами занепокоєння.
-Щось трапилося?
-Ні-ні... Ти сьогодні приїдеш?
-Звичайно, я вже збираюся.
-Я хотіла зустріти тебе на вокзалі.
-Мам, я приїду не автобусом.
-Чому?
-Я буду не одна.

Декілька секунд мама просто мовчить і я не розумію. 
Чи вона в шоці, що я не одна буду, чи хоче щось сказати...

-Мамо, все гаразд?
-Тоді давай зустрінемося біля лікарні. Я буду чекати тебе.
-Та що відбувається?
-Я тобі там поясню. Подзвони, коли будеш ... Будете вже близько.

Мама скидає виклик і зараз я просто не знаю, про що думати. 
Знову з Дімою погано?
Чому у лікарні?
Чи може з батьком щось?

Всю дорогу я не знаходила собі місця. Не могла спокійно сидіти в машині і слова Артура про те, що все буде добре, зовсім не діяли.

-Мамо, ми майже на місці. - я зателефонувала, коли до місця зустрічі залишалося не більше як п'ять хвилин.

-Добре.

Ледве дочекалася, поки Артур припаркує машину і побігла до матері, що стоїть біля лавки.

-Що трапилося?! Дімка?!
-Заспокойся. Видихни. Все гаразд.
-Де Діма?
Дивлюся на всі боки, але ніде не бачу брата.

-Він удома. З Толею.... Тобто, з Анатолієм Борисовичем...
-З лікарем?

Тільки тепер до мене нарешті доходить, чому мама хотіла зустріти мене.

-Значить, ви разом? – питаю вже спокійно.
-Ми переїхали до нього. Вже декілька днів.
-Але чому ти мені не казала?
-Я хотіла сказати все не телефоном. Та й батько... - мама опускає голову...
-Як він?
-Посварилися сильно, коли я сказала що йду. Але я сусідці зателефонувала позавчора, а вона каже – п'є, як і пив. Не думаю, що він помітив нашу відсутність.

Обіймаю маму і цілую в щоку.
Я дуже рада, що мама наважилася змінити своє життя. І життя Дімки.

-А з ким це ти приїхала?

І тут я згадую, що залишила Артура в машині і різко повертаюся. 
Чоловік стоїть спершись на автомобіль і посміхається.

-Йдемо, я вас познайомлю.- говорю мамі і беру її під руку.

-Доброго дня. Я Артур – наречений вашої дочки.

Що? Наречений?! З яких пір?

-Доброго дня. Мене звуть Ніна Генадіївна. Мені дуже приємно. 
Доню, що ж ти нічого не сказала? - штовхає мене в бік жінка.

Я дивлюся на Артура, а він просто усміхається ширше. 
Навіщо він це сказав?
Що він цим хоче досягти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍