Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

8.3

Вірю і водночас розумію — хоч він і зробить все що завгодно заради своєї дитини… Та чи стосується це і жінки, що йому цю дитину народить? Але все те ж внутрішнє чуття підказує мені, що для цього запитання ще не час. Не зараз, коли Темний Лорд знову закривається, наче та річкова мушля. Але при цьому він продовжує дивитися на мене, ніби очікуючи, що я поставлю саме це запитання, адже воно прямо проситься…

— Що це за прикраса? — я вирішую піти іншим шляхом. 

— Це амулет.

Чаклун відповідає таким тоном, ніби ці два слова взяли, та й все пояснили. Хоча мені раніше доводилося бачити різні амулети в матінки, але вони були значно непомітнішими та зробленими з гілочок, тканини та різних трав. 

— І що він робить?

На це запитання Темний Лорд відповідає не одразу. Він опускає погляд і кілька довгих-предовгих секунд дивиться на металеву пташку між моїх грудей. 

— З його допомогою я зможу вчасно дізнатися, якщо тобі загрожуватиме небезпека.

Я мимоволі опускаю погляд на підвіску. Вона все ще холодна, хоча за час, що минув, мала би давно вже нагрітися.

— І знімати її мені, звісно, не можна? — саркастично питаю я.

— Так.

Очікувана та вкрай передбачувана відповідь. Я обережно торкаюсь кінчиками пальців одного з розкритих крил. На диво тонка робота — можна не тільки побачити, а й відчути на дотик кожну пір'їнку. І попри загрозливий вид, всі гострі кінчики виявляються гладенькими та округлими.

— А що це за птах? Ніколи таких не бачила.

— Гірський орел. Ці птахи не бояться людей, але воліють триматися подалі, тому побачити їх можна тільки високо в горах.

Я задумливо киваю. Певною мірою це схоже на звички самого Темного Лорда. 

— Якщо захочеш, — додає чаклун, — я тобі їх покажу. 

Здивовано піднявши очі, я встигаю спіймати тінь кривої посмішки на його обличчі. 

— Не прямо зараз, звісно. За слушнішого моменту.

Я знову киваю. Залишається ще запитання, відповідь на яке мені хотілося б отримати зараз, але ставити його надто моторошно. Але внутрішнє чуття нічого не каже про недоречність чи небезпеку, тому…

— Скажи, а як так вийшло, що в мені є демонічна кров?

Темний Лорд знову примружується, але цього разу — скоріше задумливо, ніж загрозливо.

— Я припускаю, — повільно промовляє він, — що ти — нащадок одного з… експериментальних зразків, можна так сказати. 

Я продовжую запитально вдивлятися в його обличчя. От ну чому з нього кожне слово мало не щипцями доводиться тягнути? Втім, моє роздратування швидко вгамовується згадкою про те, що під час попередніх зустрічей він вважав за краще діяти, ніж говорити.

— І що то були за експерименти? — обережно питаю я, змирившись із необхідністю показувати свою неосвіченість.

— Айна вже встигла тобі розповісти про те, що так звана Пресвітла Діва колись була моєю нареченою?

Несподіване зустрічне запитання змушує мене замислитися. Мабуть, краще не брехати. Та й навіщо, якщо за тоном чаклуна це не здається якоюсь таємницею?

— Так, коли розповідала про Договір.

Темний Лорд киває.

— Вона говорила, чому я її вбив?

— Ну… — я витрачаю кілька секунд на те, щоб пригадати слова Айни. — Я так зрозуміла, що ти втратив контроль над собою, і це стало причиною для подальшого укладення Договору.

— Втрата контролю — це наслідок, а не причина, — похмуро заперечує чаклун. — Причина ж була іншою…

Чоловік відводить погляд, але за мить до цього я встигаю помітити в його чорних очах зеленуваті спалахи та водночас із цим відчути, що в кімнаті стало якось надто холодно. Мені відчайдушно хочеться підтягнути коліна до грудей, аби зберегти тепло, але невидима небезпека настільки відчутна, що я налякано завмираю на місці, боячись навіть поворухнутися.

— Якщо коротко, — презирливо цідить Темний Лорд, — з подачі нового обранця моєї колишньої нареченої почалися пошуки людей та демонічних особин, які були б максимально… хм… анатомічно сумісними.

Я витрачаю кілька секунд на те, щоб осягнути розумом зміст цієї не надто вже й складної фрази. А коли це вдається, мене мало не починає трусити від огиди.

— А все тому, що спостерігаючи за демонами, вони виявили їхню зацікавленість людськими жінками. І зробили висновок — якщо є зацікавленість, отже, можливе і статеве розмноження. Принаймні, є привід спробувати.

— Але навіщо?.. — я питаю пошепки. Мені вже страшно почути відповідь і подробиці того, що було колись скоєно. Але якщо чаклун розповідає про це страхіття, отже, воно пов'язано зі мною.

— Навіщо?.. — задумливо повторює Темний Лорд. — Слушне питання, яке я теж їм поставив, коли дізнався про ці… експерименти. І знаєш, яку відповідь отримав?

Він повертає до мене голову. Я бачу чорні очі, в яких спалахують та згасають зелені іскри, а губи — бліді майже до синяви — розтягнуті в застиглій гіркій посмішці.

— Раптом вгадаєш, — мирно, майже лагідно додає чаклун.

Мені вдається лише заперечливо похитати головою.

— Не твоє собаче діло, некромант. Ось що мені відповів той смертник, — не змінивши тону, продовжує Темний Лорд. — Як ти вже розумієш, мене це розлютило. Дуже розлютило. І я вирішив… послабити самоконтроль.

Зелені іскри в очах згасають за мить до того, як чаклун опускає повіки. Його тон стає безбарвним, позбавленим будь-яких емоцій.

— Загибель моєї колишньої нареченої стала прикрою випадковістю. Вона прийшла, аби мене заспокоїти, але я розцінив це, як спробу захистити цих… істот. І тих, хто сприяв їх народженню. Як мені пізніше повідомили, експерименти з демонами тримали в таємниці, прикриваючи це створенням лікарні для бідних та знедолених. Вона не знала, чим насправді займався її обранець та його посіпаки. А коли побачила все на власні очі — було вже занадто пізно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍