Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Розділ 20

Буденне життя засяяло фарбами. Дивним було те, що основним кольором виявився сірий. Ася не могла натішитися очима Андрія, весь час з посмішкою, захопливо, в них заглядала. З задоволенням поспішала додому, аби Карпенко в дверях міг підхопити її на руки та закружляти від радощів зустрічі. Більше вона не лягала в холодне ліжко сама, бо поряд з цим хлопцем завжди було тільки гаряче.

Андрій дуже швидко знайшов роботу в сфері продажів, де потрібні були знання англійської. Ася пишалася ним, хоч і не говорила про це, лише підтримувала та вітала з новою сторінкою життя.

Вони часто гуляли містом, відвідували кінотеатри та кав'ярні, торгові центри, постійно цілуючись та обіймаючись. Все здавалося таким правильним, що Ася навіть дивувалася, як раніше вона жила без Андрія. Мабуть, і не жила зовсім. Існувала.

В університеті нудьгувала, хотілося чим скоріше бігти на зустріч до коханого. Заняття проводила з меншим ентузіазмом, постійно літаючи десь поміж хмар.

Одного дня, повертаючись на кафедру після лекції, почула Віткин голос з-за дверей свого кабінету і стала, наче вкопана.

– ... і уявляєте, студентик то її так затискав, облизував безсоромно, Катерино Едуардівно, що мені навіть бридко стало! Прямо серед площі Ринок! Сказитися треба, як говорить моя бабця! Аська мало не стогнала там. Соромітниця.

Ася відчувала, як підлога під ногами колихається. Обперлася на стіну, аби не впасти. Секретарка декана продовжувала поливати брудом її та Андрія, не обираючи ніяких висловів. Так гидко на душі ще ніколи в Асі не було.

– ... а найголовніше ж... Сама змусила хлопця покинути університет, аби її з роботи не поперли! Хвойдисько! Бо хіба таке робиться за власним бажанням! Ні! Хто при своєму розумі відмовляється від освіти в одному з найкращих вишів міста? Ой, Катерино Едуардівно, яка ж вона все-таки хвойда. Я повірити в це не можу. Огидно, бридко та непрофесійно. Сподіваюся, Нечипоренко її вижене чимскоріше. До нього приходила мати Карпенка і я підслухала їхню розмову. Так от, Василіса попросила, аби декан ні в якому разі не брав хлопця назад. Ага. Виховують таким чином. І правильно! Може хоч одумається тепер і не бігатиме за Ковальовою. Вона ж для нього занадто стара, хіба я не права, люба Катериночко? Ой щось я заговорилася, маю бігти, поки Анатолій Іванович з наради не повернувся, бо лаятиме. А ви чайок попийте, він ой як нерви гарно заспокоює… До побачення!

Двері відчинилися й Віточка вийшла. Ася дивилася на секретарку з ненавистю, міцно стиснувши зуби.

– Доброго дня, Станіславо Вікторівно, – защебетала дівчина, чи то вдаючи, що Ковальова нічого не чула, чи то й справді цього не розуміючи, – який сьогодні день хороший! Але ви чомусь засмучені. Мабуть, студенти нервують. Ви попросіть у Катерини Едуардівни чайку, я їй принесла дуже хорошого. Заспокоює з першої кружки. Ніщо не хвилюватиме!

– Щиро вдячна! – процідила Ася, шмигаючи повз Віту всередину. Скільки негативних емоцій вона відчувала до цієї любительки попліткувати! Хотілося задушити голими руками.

– До побачення! – весело кинула секретарка та зачинила двері.

Кинувши свої речі на стіл, Ася гучно порилася в сумці в пошуках телефону, не звертаючи уваги на Дияволицю, сіла на стілець та стала писати Андрієві. Спершу хотіла нажалітися на Вітку, але з кожною миттю все більше розуміла, який смішний вигляд це має збоку. Ну наговорила Вітка дурні, той що? Вона не зустрічається зі студентом, бо Андрій забрав документи з університету. І кому яке діло, хто в цьому винен. А от те, що Василіса приходила до Нечипоренка, неприємно кололо в серці. Чи скоро вона добереться до Асі?

– Станіславо… – Ася підвела погляд на голос Катерини. – Чи не буде у вас кольорового маркера?

Очі Дияволиці були наповнені хитрістю та презирством. Мабуть, вперше за весь час роботи до цієї жінки з'явилася відраза. Раніше Ася була кращої думки про неї. Ну що ж, значить вона помилялася.

– Немає.

Сказала, як відрізала, та повернулася до повідомлення для Карпенка.

“Запрошую тебе на побачення! Сьогодні о восьмій!”

Хотілося чогось приємного після такого огидного робочого дня.

 

***

Працювати Андрієві подобалося, хоч і доводилося багато говорити телефоном, ще й чужою мовою. Виходить, не даремно підтягнув її за останні кілька місяців. Антон, роботодавець був люб'язним та доволі досвідченим, вони одразу ж поладили.

Важчим виявилося те, що довелося дещо обмежувати себе. Користуватися громадським транспортом замість таксі, наприклад. Це виявилося ще тим випробуванням. Хамовиті жінки великих об'ємів та відтоптані ноги стали повсякденністю. Але він щоразу нагадував собі, що Ася з ним і це найголовніше.

Запрошення на побачення від дівчини було приємністю. Дуже хотілося її вразити, тому витратив велику частину грошей, які дав Стас два тижні тому, на великий букет квітів. А що? Жінка повинна не лише чути, а й відчувати його кохання.

Вони зустрілися біля входу в «Форум» і Ася мала прекрасний вигляд. Він закружляв її на руках, а потім ніжно поцілував, пригортаючи до себе.

Ася, взявши квіти на згин ліктя, повела Андрія за руку в той самий ресторан, де одного разу він натовк пику її кавалерові.

– Гадаю, саме тут все розпочалося, – усміхнулася вона, коли сіли за столик, – саме тут я зрозуміла, що тебе не вигнати з мого серця.

– Так пізно? – пожартував, дивлячись на свою викладачку з обожнюванням.

– Я довго чинила опір сама собі. Я – міцний горішок.

– Тут і не посперечаєшся. Як пройшов день, Асю?

Дівчина зітхнула. А потім стала сумно розповідати про плітки секретарки. Єдине, чим міг зарадити в такій ситуації, це сказати, що Вітка просто їй заздрить. Бо це й справді було так! Скільки разів вона клеїлася до Андрія, навіть не злічити. Ася навдивовижу швидко розвеселилася та навіть змінила тему, розпитуючи про його роботу.

Розмова проходила прекрасно. Обоє почувалися комфортно, тулилися одне до одного. Лише одна така мить вартувала всього того, що він втратив. Адже по суті нічого цінного й не мав насправді, бо все було батьківським. Навіть навчання в універі було для них, а не для нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍