Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

ліфті. Вийшов через підземний паркінг. Не знаю я, куди він, щоб його, подівся — я тільки знаю, що він там був!

— Ми тобі віримо,— нетерпляче втрутився Бристоу.— Ми тобі віримо, Тенсі. Корморан мусить ставити всі ці питання, щоб отримати чітку картину перебігу подій.

— Поліція зробила все можливе, щоб мене дискредитувати,— сказала Тенсі, ігноруючи Бристоу і звертаючись до Страйка.— Приїхали надто пізно, коли він уже зник, і звісно ж, прикрили собі зади. Людина, яку преса не прополоскала так, як мене, й уявити не зможе, що це таке. То було довбане пекло. Я лягла у клініку, тільки б утекти. Повірити не можу, що це взагалі законно, що преса в нашій країні може робити з людиною такі речі — і лише тому, що людина каже правду. Просто довбаний жарт якийсь. Треба було мовчати, правда? Я б і мовчала, якби знала, які будуть наслідки.

Вона покрутила діамантову каблучку, що нещільно сиділа на пальці.

— Коли Лула упала, Фреді спав у ліжку, так? — спитав у Тенсі Страйк.

— Саме так,— відповіла Тенсі.

Вона піднесла руку, щоб прибрати з обличчя волосся, хоча жодне пасмо на нього не впало. Повернувся офіціант з меню, і Страйкові довелося притримати запитання, поки всі робили замовлення. Він єдиний попросив десерт; решта взяли тільки каву.

— Коли Фреді встав з ліжка? — спитав він у Тенсі, коли офіціант пішов.

— Ви про що?

— Ви сказали, що коли Лула впала, він був у ліжку; коли він встав?

— Коли почув, що я кричу,— відповіла вона так, ніби це було цілком очевидно.— Я його розбудила, хіба ні?

— Мабуть, він дуже прудкий.

— Чому це?

— Ви сказали: «Я вибігла з квартири попри Фреді й помчала вниз». Тобто коли ви бігли сказати Дерику про те, що сталося, він уже був у кімнаті?

Запала мить мовчання.

— Саме так,— нарешті погодилася Тенсі, знову розгладжуючи бездоганну зачіску і затуляючи обличчя рукою.

— Тобто він спокійно собі спав, а за лічені секунди уже підскочив і був у вітальні? Бо з того, що ви сказали, виходить, що ви майже водночас і закричали, і побігли?

Ще одна коротесенька пауза.

— Так,— сказала вона.— Ну... тобто не знаю. Гадаю, я кричала... кричала якийсь час, застигнувши на місці — якусь мить... я була в такому шоці... І за цей час Фреді вибіг зі спальні, і я промчала повз нього.

— Ви спинилися сказати йому, що бачили?

— Не пам’ятаю.

Бристоу явно зібрався влізти з непроханими питаннями. Страйк підніс руку, спиняючи його; але Тенсі вмить перемкнулася на інше, рада облишити, як йому здалося, тему свого чоловіка.

— Я все собі думала й думала, як убивця міг потрапити всередину, і надумала, що він увійшов слідом за нею, бо Дерик Вілсон був не на своєму місці, а в туалеті. Я взагалі вважаю, що того Вілсона за таке треба вигнати з роботи к бісовій матері. Як хочете знати мою думку, то він спав собі десь у підсобці. Не знаю, звідки убивця довідався код, але певна, що увійшов він саме за кодом.

— Як гадаєте, ви впізнали б той голос, якби почули його знову? Голос чоловіка, який кричав нагорі?

— Сумніваюся,— зізналася Тенсі.— То був просто собі чоловічий голос. Чий завгодно. Нічого незвичайного в ньому не було. Я потім усе думала — може, то Дафілд? — мовила вона, уважно дивлячись на Страйка,— бо колись раніше я чула, як Дафілд кричить нагорі, на сходах. Вілсон його тоді викинув, бо Дафілд ломився у Лулині двері. Ніколи не розуміла, як дівчина з такою зовнішністю могла обрати такого, як Дафілд,— додала Тенсі між іншим.

— Деякі жінки вважають його привабливим,— погодилася Урсула, виливаючи рештки вина з пляшки собі у келих,— але я нічого такого не бачу. Страшний як казна-що.

— Та в нього навіть,— сказала Тенсі, знову покрутивши діамантову каблучку,— грошей немає.

— Але ви не думаєте, що тієї ночі чули його голос?

— Як я уже казала, то міг бути і його голос,— нетерпляче відповіла вона, злегка знизавши худими плечима.— Але н нього алібі, так? Купа людей бачила, що в ніч, коли вбили Лулу, на Кентигерн-Гарденз і духу його не було. Частину ночі він провів у К’яри Портер, так. Сучка,— додала Тенсі, злегка всміхнувшись.— Спала з хлопцем найкращої подруги.

— А вони спали разом? — спитав Страйк.

— А самі як думаєте? — засміялася Урсула, ніби питання було таке наївне, що й відповіді не потребувало.— Я знаю К’яру Портер, вона була моделлю на благодійному показі мод, в організації якого я брала участь. Вона абсолютно дурноверха, та ще й шльондра.

Принесли каву і фініковий пудинг з карамеллю, який замовив Страйк.

— Вибач, Джоне, але смак на друзів у Лули був препоганий,— сказала Тенсі, відпивши еспресо.— Ця К’яра, ця Бріо-ні Радфорд. Не сказати, щоб то була подруга, але я б її до себе і на гарматний постріл не підпустила.

— Бріоні — це хто? — вдавано зацікавився Страйк, бо пам’ятав, хто це така.

— Візажистка. Бере страшні гроші, а сама просто стерво,— пояснила Урсула.— Я скористалася якось її послугами перед одним з балів Фонду Горбачова, то вона потім усім розпатякала, що...

Раптом Урсула замовкла, відставила вино і схопилася за каву. Страйк, якого, попри незначущість цієї інформації для справи, зацікавило, що ж там і кому розпатякала Бріоні, почав говорити, але Тенсі голосно його перебила.

— Ой, там ще була та кошмарна дівка, яку Лула привозила до себе, пам’ятаєш, Джоне?

Вона знову зверталася до Бристоу, але той ніби не реагував.

— Ну пам’ятаєш, ота кошмарна, з такою страшною шкірою дівчина, яку вона з собою подеколи тягала. Якась бомжиха. Ну, тобто вона реально смерділа. Якщо вона заходила в ліфт, то після неї лишався запах. Лула її ще в басейн водила. Хіба чорні уміють плавати?

Бристоу швидко моргав, його обличчя порожевіло.

— Бозна навіщо вона була потрібна Лулі,— провадила Тенсі.— Джоне, ти маєш її пам’ятати. Така жирна, обшарпана. На вигляд не дуже нормальна.

— Я не...— пробурмотів Бристоу.

— Ви говорите про Рошель? — спитав Страйк.

— А, так, гадаю, її так звали. Хай там як, вона приходила на похорон,— сказала Тенсі.— Я її помітила. Сиділа у задньому ряду. Але ж ви пам’ятаєте,— додала вона, спрямовуючи на Страйка всю силу своїх