Читати книгу - "Новорічні (не)щасливці, Емілія Дзвінко"

Розділ 25

Макс

Я пішов від Наті з болем в спині, в голові і в серці. Сон під дверима дався в знаки, вчорашній алкоголь з організму ще не вийшов, а слова дівчини маленькими дрібними осколками застрягли в серці. Повільно і безжально врізалися все глибше і глибше, ніби нагадування, що мої почуття знову без взаємності. Почуваюся хронічним невдахою. До того ж ще й дуже втомленим. 

Я не сказав Наті, що відчуваю до неї, бо зрозумів, що вона відштовхне, їй не треба моїх зізнань. Якби було інакше вона б вислухала, дала можливість все пояснити. Я запропонував Наті стати фіктивною дівчиною, сам не розуміючи до чого це приведе. Згоден, я буваю грубий, різкий та скупий на емоції, бо серйозних стосунків в мене не було давно і мені не було з ким практикувати усі ці романтичні штуки, які є в щасливих парочок. Але я готовий був спробувати зробити це все з Наті. Відкритися їй, довіритися, хоч для мене це так непросто. Та всеодно не вийшло, тож годі з мене особистого аналізу. Треба діяти. Сьогодні поїду і розкажу правду діду, і нехай робить з тої правдою, що хоче. Я не пропаду. У мене є успішний бізнес у США та голова на плечах, а це вже чимало. Якщо залишить мене без моєї частки бізнесу я змирюся і не буду наполягати на тому, щоб він передумав. З мене досить сімейних драм і боротьби за справедливість. Хочу пошвидше забратися з України і забути цю пригоду з Наті. 

Моя квартира зустрічає мене спокоєм та тишею. Зазвичай мені подобається це відчуття, але сьогодні воно лише підкреслює мою самотність. Треба чим швидше їхати в штати, поки остаточно не розклеївся і не втопився в алкоголі. Там улюблена робота, яка не дасть засумувати. З думок мене витягує дзвінок у двері. 

— Впустиш брата чи на порозі триматимеш? — питає Кирило.

Вигляд в нього не дуже. 

— Чого тобі? 

— Поговорити з тобою хочу і в мене є пляшка віскі, — показує мені Кирило з чим прийшов, а я придивляюся до нього і бачу, що він вже добряче хильнув.

— Проходь, але не на довго, в мене ще справи, — впускаю брата у свою квартиру. Кирило знімає своє пальто і не роззуваючись заходить у вітальню. Вмощується на дивані і дивиться на мене. Ну гаразд, побуду я сьогодні гостинним і не вижену його одразу.

— Про що хочеш говорити? — питаю з серйозним виразом обличчя.

— А ти не здогадуєшся? 

— Якщо про Мілану, то не має про що говорити. Сам розбирайся зі свою жінкою. 

На обличчі Кирила з’являється гримаса болю, але вона швидко розгладжується ковтком віскі. Кирило кривиться і знову вливає в себе алкоголь. Така поведінка не властива для мого брата, тож мені хочеться дізнатися причину. 

— Я подав на розлучення з Міланою, — дивує мене брат. 

— Це твоє право, — кажу впевнено і твердо дивлячись у вічі Кирилу. 

— Тобі справді байдуже чи ти прикидаєшся? — питає з недовірою брат. 

— А якої реакції ти від мене очікував? — відверто злюся я. — Невже, думав, що після того, як ви вчинили зі мною, я прийму її назад і вдам, наче це не її застав з тобою в ліжку. У мене не має ні почуттів, ні планів на Мілану, якщо тебе це цікавить. Тож можеш йти геть з моєї квартири. Але Кирило нікуди не поспішає. 

— Я завжди боявся, що Мілана мені зрадить з тобою, — ділиться зі мною брат. — Так кохав її, що не помічав, яке ж вона стерво. Уявляєш, застукав її з охоронцем нашого дідуся і вона навіть не оправдовувалося. Сказала мені, що я сам винен в цьому, бо жінці увага потрібна.

— Мені шкода, — кажу щиро.

— Не треба мене жаліти Максе. Я заслужив цей урок ... Зате, тепер знаю як було тобі коли Мілана пішла до мене. Це гидке відчуття.

— Гидке ... 

— Вибач Максе, тоді мені видавалося, що заради кохання можна пожертвувати всім і я піддався спокусі.

Я не чекав від Кирила такого емоційного спічу, бо ми вже давно не говорили з ним відверто і  по-братерському. Але одне знав точно, я йому пробачив. Якщо подивитися на ситуацію з іншої сторони, то на його місці міг би зараз бути я. Навіть уявляти подібне не хочетьтся.

— Будеш, — простягає мені брат пляшку з віскі.

— Ні, мені треба ще до діда заїхати сьогодні. А ти знаєш його ставлення до алкоголю. Не хочу слухати чергову лекцію з виховання. 

— Передай від мене вітання діду, — просить Кирило. — Я заїду до нього завтра, сьогодні лишуся в тебе, доп'ю віскі і вирублюся на дивані. А ти краще поїдь до своєї дівчини ночувати, якщо не хочеш вислуховувати мої скарги на життя, бо я в ударі і мене тягне на душевні розмови. Сам знаєш, що алкоголь зі мною робить. 

—  В мене не має дівчини, тож так і буде послухаю тебе скиглію.

— Нічого собі новина, — дивується Кирило але не зловтішається. Не тицяє мені в ніс, що я  легковажний та егоїстичний, тому зі мною жодна адекватна дівчина довго не витримає. 

— У нас були фіктивні стосунки, — кажу брату правду, бо вже не має сенсу її приховувати. 

Кирило лишається в мене і вирубується швидше ніж він собі планував. Підозрюю, що при такій дозі алкоголю,  брат ще не швидко прокинеться. Якщо чесно, то я навіть не очікував, що наші з Киролом стосунки можуть змінитися на краще. Бо ми надто різні і нас надто багато чого розділяє, але бачу, що брат щиро намагається змінити ситуацію. Я даю йому шанс, хоч розумію, що шлях до нашого порозуміння буде не простий, бо втратити довіру набагато легше, аніж заслужити. 

— Максе, радий тебе бачити, — дідо під’їжджає на своєму візку як тільки я закриваю двері будинку. Певне з вікна мене побачив, бо про свій візит я його не попереджав.

— Навзаєм діду! — обіймаю його і відчуваю, що він наче поменшав, значить втратив вагу, а ще нездорові сині круги під очима засіли глибше звичайного. — В тебе все добре? — питаю з пересторогою, бо в мене судячи з його вигляду склалося не найкраще враження. Я невпевнений, що сказати про фіктивні стосунки з Наті, то така вже хороша ідея. Не хочу, щоб він переживав лишній раз і дорікав мені через брехню. Але з іншого боку — дід всеодно дізнається. Це лише питання часу.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍