Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

Розділ 20

— Ти не хочеш відійти від нього хоч ненадовго? — невдоволено спитав Грег, кидаючи погляд на подругу. Його дратувало те, з якою ніжністю Кора проводить рушником по лобові полоненого. Він зовсім не заслуговував на таке ставлення.

— Зараз не можу, — терпляче відповіла дівчина, навіть погляду не кинувши на друга. 

Ерік посміхнувся й показав тому середнього пальця, щоправда, подумки — підняти руку сил не вистачало. Чоловік отримував неабияке задоволення, коли Кора ігнорувала друга заради нього. Так по-дитячому й так приємно. Ніколи раніше до нього ніхто не ставився так, як ця дівчина. 

— Ну от, — вона піднялась на ноги. — Все готово. З тебе — пити багато води.

Грег закотив очі.

— Ти йому не мама.

— Але ж ти сам погодився: якщо помре він, то погано буде всьому селу.

— Чому доглядати його маєш саме ти?

— Бо я роблю це вже другий рік? — в її голосі почулося ледь вловне роздратування.

Залишивши Еріка відпочивати, дівчина разом із другом вийшла на двір. 

— Що тебе засмучує, Грегу? — прямо спитала вона, не бажаючи ходити навколо. 

Хлопець явно цього не очікував. Він сподівався, що Кора не стане питати, а просто відійде від полоненого через те, скільки уваги викликають її дії. Грег здихнув, заплющивши очі, й пробурмотів:

— Я просто… Ти так панькаєшся з ним… І ви так спілкуєтесь… Ніби він ніякий не злий вбивця, що роками тероризував наші землі й чудом опинився в полоні, а… Ніби ви якісь друзі. 

На диво, обличчя дівчини посвітлішало й Кора навіть легко штовхнула його ліктем під бік.

— То ти ревнуєш, — видихнула вона з полегшенням, не помічаючи, як обличчя друга червоніє. — Що ж, ми… Ми дійсно спілкуємось ліпше. Так, Ерік вчиняв дуже погано, однак зараз… Я думаю, він змінився, Грегу. Як мінімум, він допомагає нам. Повернути всіх полонених! Тільки уяви! 

Хлопець дивився на неї, ковтаючи кожне слово, кожен натяк на усмішку. Він видихнув з полегшенням, коли Кора, навіть зауваживши ревнощі, не почала розпитувати далі. Адже Грег вже почав нервувати. Дихання його збилось, й хлопець злякався, що так необдумано й необережно розкриє свої почуття через якогось там полоненого. Тож, коли Кора перемкнулась на полонених, котрі завдяки Еріку будуть повернені до рідних домівок, Грег вчепився за цю тему. Вперше за довгий час вони знов гуляли разом. Аж кілька годин, як в часи, коли вони були ще малі й не мали купи відповідальності на плечах, як це стало зараз. 

— Як думаєш, скільки часу тобі знадобиться, щоб підняти його на ноги? 

Кора невпевнено поглянула на друга й відповіла:

— Десь тиждень, сподіваюсь. 

Її друг похмуро кивнув.

— Прошу тебе, Коро, не привʼязуйся до нього. Як тільки прийде до тями, він має повернутись до підвалу. 

— Я не можу зрозуміти! — на мить дівочий голос підвищився. — Ти мене у чомусь звинувачуєш?

Грег спохмурнів, кидаючи на подругу обережний погляд. Іноді з ним таке бувало: хлопець приймав чітке рішення не робити певних вчинків, адже надто боявся наслідків. Вирішував, що ліпше залишити деякі речі несказанними, бо так ліпше. Так він виграє більше. А потім, в моменті, Грег усвідомлював, що просто не зможе тримати язика за зубами. Й навіть якщо до цього хлопець зважував всі за й проти й приходив до висновків мовчати, коли наставав час діяти, він робив прямо протилежне своїм висновкам. Так було й зараз. 

— Ябачивщоти… — промимрив Грег. Його обличчя запалало, а руки зібрались в кулаки. Кора подивилась на хлопця, вже не приховуючи свого щирого здивування. 

— Ей! — дівчина торкнулась його кулака. Легкий, ледь відчутний доторк змусив хлопця глибоко здихнути й повторити вже більш розбірливо:

— Я бачив, як ти сиділа в нього на колінах.

Почувши це, Кора опустила очі. Дівчина навіть не думала про те, що хтось міг їх побачити, але так, мабуть, це було дивно. В очах всіх інших Ерік — ворог. Чоловік і сам визнавав, що він не може розібратися у тому, ким він став й на чиїй стороні хоче лишитись. Так, він так само вибив від своїх же дуже прекрасні умови обміну, але ж це також означало, що Ерік повернеться назад, до своїх побратимів. Й можливо навіть, одного разу знов повернеться до їхнього села із нападом. Ні! В це вже Кора вірити не хотіла. Якщо він вже повернеться до своїх, то не стане повертатись до їхнього села знов. Він…

Кора зблідла, вперше дійсно замислившись над їхнім майбутнім. Вона залишиться тут, а Ерік?.. Навіть якщо він не повернеться, аби тероризувати їхнє село, що тоді? Переведеться кудись до іншого міста, й буде вбивати чи брати у полон людей десь в іншому місті? Таких же людей, як і вона сама? Чи може… Чи може вона сподіватись на те, що після утримання у полоні Еріка звільнять зі служби, чи як там це називається? Чи є таке правило в армії взагалі й в армії ворога зокрема? Дівчина не була певна, раніше вона не надто замислювалась над тим, як працює ця система. Мабуть, в Еріка мали б бути достатні ушкодження задля того, щоб його відпустили. 

“Додали дещо від тварини, аби ми були сильніші й могли перемагати ворога” — відлунням прозвучали слова чоловіка в її голові. Хіба хтось відпустить Еріка?..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍