Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ей, ей! — Грег миттєво опинився поряд, хапаючи її за лікті. — Я нікому не скажу, Коро. Все… Все б-буде добре, хіба не так?
Хлопець занервував, бачачи її розгублений погляд. Зблідле обличчя було дещо наляканим, й от воно — Грег пошкодував, що взагалі сказав про це. Очевидно ж, вона не запала на чоловіка, за яким вже довгий час наглядала — він просто вигадав це собі. Але ж тоді…
— Він змушував тебе? — тихо спитав хлопець. Погляд дівчини сфокусувався нарешті на його обличчі.
— Що? Ні! Звісно, ні! Грегу, те… — вона перевела дихання, — те, що ти бачив, то було лише… Я… Нічого такого. Я просто випадково впала на нього й власне, від початку дала пігулки й вже потім…
Її мова була незвʼязною, бо думки вітали десь далеко звідси. Що буде далі? Звісно, до обміну залишалось ще немало часу, але що буде далі? Відмовитись ніхто не погодиться. Ерік не погодиться жити решту свого життя… Так. У кайданах. Й Кора також не хотіла, аби він жив так. Та хіба це мало значити, що Ерік повернеться й буде вбивати й далі? Хіба цей рік у полоні не показав йому й інший бік? Те, що вони лише звичайні люди, котрі люблять свій дім і свою землю, котрі не хочуть міняти країну. І все ж, він не був впевнений.
— Добре, добре, — тихо пробурмотів Грег, повільно відпускаючи її. — Вибач, що зачепив це. Я бачу, ти явно…
— Зі мною все добре, Грегу. Правда. Просто… Подумала про те, де він буде після того, як його поміняють.
Грег стиснув губи.
— Хіба не все одно, де він буде?
— Ні, якщо він збирається вбивати когось із наших і далі. Неважливо, в якому саме селі.
— Якщо він повернеться, другого полону не буде, — сказав твердо Грег. — Ми його вбʼємо.
Це були не просто слова, це була обіцянка. Обіцянка, від якої кров застигала у її жилах.
Вона не хотіла допускати такого результату.
Повернувшись додому, Кора помітила, що Ерік не спав. Він лежав на дивані в такій самій позі, лише погляд був спрямований на портрет над каміном. Цікаво, чому чоловіка так зацікавив її пращур.
— Привіт, — несміливо привіталась дівчина. Ерік тут же перевів погляд на неї й спробував усміхнутись.
— Привіт.
— Як почуваєшся?
— Ніби мене переїхало щось важке.
Кора закусила губу, ховаючи за цим рухом усмішку.
— Що ж, ти починаєш відчувати своє тіло, отже це вже успіх.
Обід, за яким слідували ліки, пройшов у повній тиші. Іноді Кора кидала погляди на чоловіка навпроти, все ще гадаючи, що трапиться далі. Дівчина розуміла, чому їй так важко було зараз — вона несвідомо обирала не замислюватись над цим відтоді, як почала дізнаватись Еріка, бачити його зацікавленість, небезнадійність. Однак тепер, коли друг любʼязно змусив Кору відкрити очі, вона розгубилась. Й не могла і далі вже ігнорувати, як це було раніше. Й… Дівчина дійсно сиділа у нього на колінах… Чомусь. До спроб пояснити це хоча б собі Кора не діставалась, зациклившись на тому, що буде, коли Еріка поміняють.
— Ти дуже похмура. Все так погано? Я помираю? — посміхнувся Ерік, й лише його погляд виказував, що насправді чоловік занепокоєний її станом.
— Ні. Ні, що ти, — мовила тихо у відповідь Кора. — З тобою все буде добре. Мама приготувала тобі розчин, який підніме на ноги будь-кого. Не хвилюйся через це.
На коротку мить вона підняла очі на чоловіка й тут же опустила.
— Тоді що?
Кора відвернулась, не впевнена у тому, що їй дійсно хотілося б озвучувати. Знов розтопила камін й, не повертаючись до чоловіка обличчям, негучно сказала:
— Просто замислилась про те, що буде далі. Тебе поміняють. А далі що? — вона ковтнула, не маючи сили вимовити те, про що насправді думала. Тож спитала натомість: — Все стане так само як було раніше?
Уважний погляд чоловіка був спрямований на неї. Навіть те, що Кора стояла до нього спиною, не приховало від Еріка її різких нервових рухів. Хоч голос її й був спокійний, він бачив, як дівчина немов спішить зайняти тремтячі руки будь-чим, закидуючи нових дров до каміна й розпалюючи вогнище.
— Ні, — повільно, але твердо відповів чоловік.
Що б не було далі, та вже точно не буде так, як раніше. Дівчину це не втішило. “Ні” було легше вимовити й, здавалось, зовсім неможливо реалізувати.
— А що тоді? — спитала вона, насправді просто озвучивши питання, яке мучило її. Кора не чекала відповіді від чоловіка.
Спостерігаючи за тим, як Кора сідає у крісло поряд, знімає взуття й підтягує ноги до себе, обіймаючи коліна, Ерік спохмурнів. В такому стані, надто спокійному, тихому й понуреному, вона виглядала дуже вразливо. Розгублений погляд й пальці, що тремтіли, видавали її втому. Дивлячись на неї, чоловік пошкодував про все, що коли-небудь робив у цьому житті. Про те, що було у Центрі. Він був жорстокий, хоча й іншого вибору не мав. Жорстокість — це єдиний спосіб виживання у центрі, серед ображених життям дітей, яким дісталась сила. Потім жорстокість перейшла у насилля. Бійки були для нього нормою. Ніколи раніше Ерік дійсно не замислювався над власними вчинками, та зараз… Він бачив, як дівчина у кріслі поряд плакала, сміялась. Як ніжно дивилась на свого тата, як посміхалась своєму другові. Як доглядала його, ворога і як сама переймалась тепер, зрозумівши, наскільки близько його підпустила.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)», після закриття браузера.