Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

Вивівши міміку обличчя із філософського стану в попередню розважливість, мене повело до столика, де розмістились гості з боку нареченого. Дехто з них замисленно чи ніяковіло відвернулися і я відчув себе контролером в електричці, якого бояться зайці, котрі не хочуть оплачувати проїзд. Втім, сміливці все ж знайшлись. Ним виявились батьки Макса, на промову яких люди, як на диво, відреагували оплесками і собі дозволили оголити душу та сказати бодай слово.

Мікрофон тепер ходив по рукам, що дівчина легкої поведінки. Хтось поліз в інтернет за цитатами. Хтось говорив від душі. Та все одно — цей момент став прекрасним.

З вуст людей різного віку й статі чулися всім зрозумілі слова й відчуття, від яких можна було розчулитися. Жіноча половина нашого зборища навіть зронила сльозу! І й не дивно. В мене й самого очі ставали вологими кілька разів.

Бабуся Макса, літня жіночка з шармом, котра останні роки мусить доглядати за своїм чоловіком у інвалідному візку, сказала, що кохати — означає бути з коханою людиною попри всі не гаразди й всі випробуванні долі і закликала наречених дотримуватися сьогоденної обіцянки бути разом, і в горі, і в радості.

А ще люди казали: кохання — це взаємоповога та вірність. Кохання — це скарб, який не кожному підсилу зберегти. Кохання — це бути відданним. Це те, що тримає й що рухає нас. Кохати — це обирати вдруге, всьоме, в сотий раз і в тисячний — одну і ту ж людину. Кохання — це згадувати, через що закохався у свою кохану людину і закохуватись в неї знов. Кохати — означає чути й бути почутим. Кохання — це безмежне зацікавленність відчувати те, що відчуває інша людина й мати за мету розуміти її. Кохання — це помічати особливе в іншій людині і бути уважним до неї.

Люди казали ще багато чого. Під час промов одні дивились на свої другі половинки, якщо прийшли на свято в парі, а інші в стелю. Навіть чоловіки, вічні несерйозні діти, такі, як Серж, не сміялися ці хвилини, а також долучались до висловлювань.

Кожний присутній зміг сформулювати своє, особисте, щире й унікальне висловлювання і я в цей момент зрозумів — кохання не те, щоб для кожного своє; кохання — це те, що відчувають всі і те, що торкається всіх, от тільки кожна людина сприймає це почуття й демонструє по-своєму.

Коли всі сказали свої значення, в залі залишались тільки три людини, до котрих черга не дійшла. І першою ораторкою мала стати Юля. Я не знав, чи захоче вона говорити, адже Макс попереджав, що дівчина не хоче виступати на публіці. Проте я вирішую спробувати і несу мікрофон. Не зважаючи на її сором'язливість і боязливість, котрими наразі віє від неї, вона все ж таки бере ораторське знаряддя. І каже невпевненно, не зважаючи на тремтіння рук, з яких здається мікрофон може випасти:

— Кохання — це... Це довіра і впевненність. Впевненність у людині, котрій ти довірив своє серце і котра не зможе зробити тобі боляче.

Смарагди хапучими гілками вчепились в мої. На кілька секунд мене від цього немов паралізує. Таку тиху, милу дівчину з чуйним серцем не можна калічити. Втім, чому вона така? Звідки її сентемантальність? Невже через те, що їй вже встигли наплювати в душу?

Наречена тим часом забрала мікрофон собі. Молодята додали й від себе красиві фрази про кохання і привселюдно зізналися у ньому один одній і хвацько потягнулися вустами, сплітаючись у цілунку. Почесне панство від такого безчинства заволало: "гірко", підняло чарки й випило трєтю. Я теж. Але між тим я думав тепер про Юлю.

Не раз я обмірковував та задавав питання. Чому в наше перше знайомство гарнюня так швидко вирішила відкланятися, що аж під автівку вскочила? Шкода, не звернув тоді уваги, чи нервувала вона, бо думки були зайняті іншим і знайомство з нею відбулося лише заради галочки. Однак, те, що дівчина шугалася мене, що не хотіла потім повторно знайомитись — все наштовхує на думки, що це не через стервозний характер. Вона ж вміє мило спілкуватися. Але боїться. Чому?

Та своїми роздумами не судилось мені довго займатись. Хтось з чоловіків, якщо не помиляюсь, вітчим чи якийсь дядько Мілани, взяв з мене приклад, а в руки мікрофон і почав вимагати від молодят перший весільний танець.

Коли пара звільнила між мною і Юлею простір, а самі попливли в романтичний танок під закордонну пісню, невільно повернув голову ліворуч. Як і основна решта гостей, дівчина вже знімала на телефон відео і сконцентровалася на цій справі, то ж я зміг затриматись на ній поглядом.

Знов вивчив її профіль. Усміхнувся, коли всміхнулась вона й зобразив мимохіть печаль, коли панна не стримала свою слізливу сентиментальність. І це мене підкосило.

Молодому подружжю вже скоро заплескали в долоні і хтось знову уявив себе тамадою і оголосив початок танцювальної частини, яку запропонував розпочати з ще одного повільного танцю, на який чоловіки запрошують жінок.

Це був мій шанс наблизитись до Юлі. Не зміг встояти перед спокусою. Лише для хоробрості на швидку руку налив собі п'ятдесят грам коньяку і ось — іду до неї, галантно простягую мовчки руку й роблю незначний уклін. Вона ж принцеса і ставитись до неї треба відповідно.

— Я не танцюю.

Почути відмову — це як отримати по писку. Та я не хочу тиснути на неї. Тому збираюсь відійти, а в цей час до Юлі підлітає якийсь чувак з кривими зубами і дурнуватим виразом обличчя. Він також посмів її запросити!

— Валєрчик, вибач, та мене вже запросили на танець. Яр, чому ж не чекаєш? Ходімо на танцпол, — підскочила до мене з-заду й навіть вхопилася за мій лікоть вона, поки я ще переварював те, що сталося.