Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

Розділ 21. Сергій.

 

Я їхав забирати Надю. Шкода, але сьогодні на виставу я ніяк не встигав, тож хоча б просто заберу її...

Останніми днями я став аж надто нервовим. Вся та ситуація минулого тижня змусила мене постійно озиратися по сторонах.

Аналіз пляшки показав, що те віскі не містило в собі ніяких побічних речовин. По логіці, я мав би заспокоїтись і більше не думати про це. Однак рівно поставлене взуття у Маші вдома все одно кричало мені про те, що все це просто підстава. Просто я не міг довести, що це так і є.

Коли я під’їхав до театру, то побачив, що прямо перед входом стояв чоловік років тридцяти з величезним букетом троянд. Мало не точно таким самим, який я дарував Наді на прем’єрі нового спектаклю.

Надя взагалі останніми днями серйозно зайнялася своїм портфоліо і мене це дуже тішило. Схоже, вона нарешті захотіла повернутися до кіно.

Я вийшов з машини і пішов до головного входу. Цей чоловік якось по-дивному дивився на мене, коли я пройшов повз нього.

Хоча, може це знов параноя. Мені тепер все здається підозрілим і дивним.

Я пройшов до театру і побачив, що охоронець також кинув погляд на того чоловіка. Його було все ще видно через прозорі частини в дверях.

 

— Він вам нічого не казав? — спитав мене охоронець.

— Ні, а що? Він здався мені підозрілим.

— Просто наш режисер сказав, що це сталкер однієї з наших актрис. Тож я мушу слідкувати за ним. А ви приїжджаєте кожного вечора і забираєте цю актрису. Тому я і вирішив сказати це вам.

 

Невже, це і є Надін колишній? Той самий, який подряпав мою машину? Значить, ніяка в мене не параноя. І, можливо, з пляшкою теж. Але тоді виходить, що Андрій замішаний в цьому. Андрій і Маша разом. Саме тому він дав їй зелене світло на перевод, а не звільнення.

Однак, якщо цей сталкер переслідує Надю, то мені більше не можна відпускати її саму. Треба буде підібрати їй охоронця. Напевно, так. Це буде правильним рішенням.

 

— Дякую вам за інформацію, — щиро сказав я. — Піду зустрічати її до гримерки.

— Добре, — він кивнув. — Якщо вам буде треба, я проведу вас двох до машини. І краще буде вийти через вхід для персоналу.

 

Я кивнув і пішов до гримерної.

Насправді, раптом зрозумів, що весь цей час Надя могла бути в небезпеці, а я навіть нічого не зробив. Весь час думав про підстави брата чи Маші, чи взагалі цих двох разом.

Це було не правильно.

Брат, який би він не був, принаймні, не загрожує моїй безпеці. А цей психопат явно непередбачуваний. Тому саме цю проблему я маю поставити в пріорітет і вирішити першою. А компанія нікуди не дінеться.

Коли Надя вийшла з гримерної і побачила мене, то усміхнулася. Однак, я бачив, що усмішка її все одно не надто щира.

Вона точно переймалася через це сталкерство.

Я підійшов до неї і обійняв за плечі.

 

— Більше ти нікуди не поїдеш одна, — сказав я їй на вухо.

— Ти... Звідки?

— Бачив на вході, та й охоронець ваш розповів, — я погладив її по волоссю. — Не бійся, Надь, я буду поруч.

 

Вона обійняла мене у відповідь. Я відчував, що вона тремтіла. Як же сильно цей гад лякав її... Це не правильно. Можливо, треба звернутися в поліцію.

Цього разу ми дійсно вийшли через чорний хід. З нами пішов і той самий охоронець, який до того стояв на вході.

Ми зробили невелике коло і підібралися до машини в обхід.

Чоловік з квітами подивився на нас.

Я відкрив Наді двері і посадив в машину, а потім і сам сів за кермо.

Не обертаючись, я рушив з місця.

***

Вдома лише вдруге я заварював чай для неї. Перший раз був в день, коли вона до мене переїхала.

Ми попили чай, з’їли трохи сиру і м’ясної нарізки.

Надя дуже переживала, я це бачив.

Я теж переживав. Але мені треба було показати рішучість і впевненість в тому, що все буде гаразд.

Я захищу її.

 

— Надю, від завтра не виходь з дому сама, — я зазирнув їй в очі. — Завтра в обід я пришлю до тебе одного зі своїх колишніх охоронців. Він зараз працює в нас на фірмі. Він буде з машиною, так що зможе тебе возити на репетиції і вистави, проводжати на них прямо до зали.

— Але...

 

Вона намагалася щось сказати, але я взяв її за руку і сказав:

 

— Ніяких «але». Краще перестрахуємося... Я не можу ризикувати тобою, Надь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍