Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю , Єва Скайлер "

 — Ніколи не роби так, — ледь чутно попросив, розтираючи шкіру.                                                                  

 — Ми б тоді ще як мінімум дві години плавали. Річка ж велика... — виправдовувалася, стукаючи зубами. — І проблем твоєму батьку доставили б…                                

 — Добре, що хоча б не в одязі пірнула, — посміхнувся він, витираючи моє волосся. —  Знімай мокру футболку і одягайся.                                                                                  

 Його куртка теж дісталася мені, а сам він повернувся на берег голим до пояса, тримаючи в руках наші мокрі футболки.                                                                                     

 — Е-е... — простяг мер, здивовано розглядаючи нас і складаючи вудки. — Хоч прив'язати човен не забули? — спитав услід.                                                                               

 — Не забули, — відмахнувся Макс.                                      

 Перед тим, як повертатися додому, я прийняла гарячий душ, а мер особисто напоїв мене чаєм з лимоном і дико сміявся, слухаючи розповідь про нашу пригоду. Здається йому сподобалося.                               

 — Гаразд, відпочивайте, — сказав він, підводячись із-за столу.                                                                                            

 — Відпочивати? — не зрозуміла я, гріючи руки об керамічну кружку.                                                                    

 — Тебе пошкодували, — хмикнув мажор, дивлячись у вікно. — Можна кіношку подивитися, поки чекаємо.    

 — На що чекаємо? — спантеличено нахмурилася.     

 — На гелікоптер, — усміхнувся гад і підморгнув.        

 Я думала, це жарт такий, але ми справді пішли дивитися фільм.                                                                       

 Домашній кінотеатр вражав. М'які мішки для сидіння, такі кльові, набиті дрібними пінопластовими кульками, виявилися дуже зручними. Екран займав усю стіну. Проектор спалахнув світлом, Шведа вибрав фільм та запустив. А я... заснула, на свій сором. Дуже швидко. 

 Мене розбудив дивний звук.                                                

 — Вставай, Бондар, карета подана, — Макс гладив долонею мене по голові.                                                      

‍‍ — А? — здивовано озиралася. — Звідки цей шум?       

 — З вулиці, — сказав він і простяг руку, допомагаючи встати.                                                                                         

 Я не повірила, але зібравши речі і вийшовши на заднє подвір'я, справді побачила гелікоптер на невеликому майданчику. Лопаті, що крутяться, створювали вітерець і піднімали пил. Вуха закладало.                        

 — Сідайте швидше, — поспішив мер. — Я зачиню будинок.                                                                                      

 Шведа-молодший потягнув мене за руку. Це була найдивовижніша пригода у моєму житті.                         

 Всю дорогу я не відлипала від вікна: дух від висоти та видів захоплювало. І Макс мене не чіпав, даючи можливість насолодитися моїм першим у житті польотом вертольотом.                                                          

 Приземлилися поряд із залишеними машинами, добре, що гелікоптеру багато місця не потрібно. Стрибнула на землю, поправляючи рюкзак на плечі і, усміхнувшись, повернулася до мера.                               

 Охорона забирала речі.                                                         

 — Дякую, Вікторе Михайловичу, — усміхнулася ніяково. 

 — І тобі, — кивнув він у відповідь. — До речі… наступної неділі відбудеться один захід, на якому я хотів би бачити вас з Максом. Запрошення надішлють у п'ятницю, форма одягу парадна, відмова не приймається. Все ясно?                                                        

 — Так точно… — кивнувши, сказала я і перевела погляд на мажора, а той лише незрозуміло пожав плечима і попрямував до нашої машини.                                             

 — І що це було? — здивовано спитала, коли сіла в салон, кинувши рюкзак назад.                                            

 — Запрошення, — сказав він, вставляючи ключ у замок запалювання. — Це, мабуть, наш останній шанс переконати мого батька, що ти мені не підходиш, і мені ще рано одружитися… — додав задумливо й повільно виїхав на трасу.                                                                       

 — Хм… — промовила у відповідь і чомусь знову заснула, хоча здавалося, що виспалась.                           

 Прокинулась через те, що мене трусять за плечі.          

 — Яна, прокинься! Ти гориш, — перед очима розпливалося стурбоване обличчя Шведи.                     

 Твою матір…