Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Розділ 14. Загадковий гість

– Хто це? – запитала я.

– Тредан Домре, – чомусь це прозвучало зловісно.

– Чому всі так на нього реагують?

Я обвела поглядом приміщення, в якому хвилину тому був галас і веселощі, а зараз відчувалася напруга.

– Він емір. Його хранитель бик. У нього з Повелителем складні стосунки, – Франсіс важким поглядом провела чоловіка, який упевненим кроком попрямував до когось у натовпі.

– Це якийсь секрет чи...

– Та немає ніякого секрету, – відмахнулася вона. – У Тредана просто непомірні амбіції. Еміри драконячих хранителів завжди були правителями на землях Тенталя. І всіх це влаштовувало, а ось Домре вважає, що може впоратися краще. Звісно, на відкритий конфлікт чоловік не йде, але піднімати градус невдоволення він майстер. Дарлем усе намагається його трохи втихомирити. Спочатку пішов на поступки і наділив владою: довірив йому в керування Джакмар – велике місто на півночі. Не на таких правах, які були колись надані емірам твого роду на Західних землях: без титулів і автономію, але певну свободу дій Тредан отримав.

– І йому цього вистачило?

– Спочатку цілком. Це гірські території. Там багато родовищ дорогоцінного каміння, і куди важливіше – елебро.

– Це ті магічні камені, які потім перетворюють на різні артефакти?

– Вони самі, – кивнула Франсіс. – Але з часом і це перестало задовольняти Тредана. Він знову став каламутити воду і тоді Дарлем вирішив його одружити, думав вгамується. Ідея непогана, але от із дружиною схибив.

– Що, якесь чванливе стерво?

– Ні-ні, – замахала руками жінка. – Навпаки, дуже мила й хороша дівчинка. Теж емір. Її хранитель – миша. І... ну дівчинка сама як маленьке налякане мишеня. Коли її видали заміж, вона була ще молодша за тебе, тиха, сором'язлива. Така не змогла б упоратися з Треданом. Він просто її задавив своєю натурою, а вона й слова сказати боїться.

– Дарлем не мужика вгамував, а зіпсував життя дівчині, – важко зітхнувши, похитала головою я.

– Коли справа стосується подружнього життя, чоловіки не розуміють очевидного, – сумно завершила Франсіс.

У залі ставало дедалі спекотніше і мені захотілося попити, тож я вирішила ненадовго залишити жінку та знайти собі напій. Підійшовши до довгого фуршетного столу біля стіни, я закинула до рота кілька канапок і взяла келих вина. Саме в цей момент до зали зайшов новий гість, який залишився непоміченим. Майже непоміченим: за секунду до нього вже наблизився Дарлем і втягнув у непоказну нішу біля тієї ж стіни, де стояла я.

Вроджена допитливість змусила мене наблизитися до двійки. Чоловіки стояли в напівтемному проході, приховані від основної маси присутніх, але при цьому самі чудово всіх бачили. Тому я не наважувалася підійти ближче, адже могла бути поміченою. Таміорн і Дарлем почали схвильовано щось обговорювати. Дідько, як би мені хотілося почути, про що вони говорять.

Наче відповідаючи на мої думки, у вухах на мить зашуміло, а потім я чітко вловила голос Повелителя.

– Сподіваюся, ти приніс те, що я просив.

– Звісно, – відповів йому Таміорн і простягнув якийсь невеликий предмет.

– Нащо ти мені його даєш? – насупився Дарлем. – Де Ефа?

– Вона не прийде, – опустив голову співрозмовник. – Мовляв, погано почувається і ще... – Таміорн сумнівався, чи варто озвучувати наступні слова, але все-таки сказав: – Вона передала, що це відповідь на твої вчинки. Дарл, я ніколи не ліз у ваші стосунки...

– От і зараз не лізь, – грубо перебив Дарлем. – Гаразд, візьми ти артефакт і постарайся, щоб він спрацював.

– Пропонуєш мені підійти до нього, притягнути до себе і почати обіймати як старого приятеля? – здивовано видав емір. – Як це виглядатиме? Та й навряд чи він це оцінить.

– Радиш це зробити мені? – іронічно уточнив Дарлем. – З мого боку, по-твоєму, це матиме кращий вигляд?

– Погана ідея, – хитнув головою Таміорн, однак поклав невідомий предмет у внутрішню кишеню жакета. – Він може щось запідозрити.

– Кращого варіанту немає, – твердо відгукнувся чоловік, і вони вийшли з ніші.

Мій слух різко повернувся до норми, і я знову чула легку музику та гомін людей навколо. Простеживши за чоловіками, я побачила, як вони підійшли до Тредана. Швидким кроком попрямувала за ними і вже на підході почула підкреслено радісний голос Таміорна:

– Друже, – він підійшов упритул і обійняв чоловіка, постукуючи його по спині. – Скільки змінилося хранителів з нашої останньої зустрічі?

– У тебе проблеми з пам'яттю, Тамі, – фиркнув Тредан, відсуваючи його від себе. – Лише один. Минулого року бачилися.

– Любий, – покликала я, привертаючи увагу чоловіків. Повиснувши на лікті Дарлема, я прощебетала: – Представиш мені свого друга, а то я вже з усіма познайомилась, крім цього принадного чоловіка.

Повелитель із дещицею розгубленості в погляді таки вирішив дотриматись правил ввічливості та, вказавши на чоловіка в чорному вбранні, сухо відрекомендував:

– Тредан Домре, – повернувши голову до мене, продовжив: – А ця прекрасна юна леді моя дружина Олександра Радемір, у дівоцтві Медас.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍