Читати книгу - "Квантовий воїн"

та хвилювання. Спочатку визнаємо, що саме думки живлять страх та хвилювання енергією — вони не існуватимуть без наших думок. Це ключовий момент. Як вогонь гасне без кисню або палива, так і ми позбуваємося страху та хвилювання, перекриваючи доступ енергії думок. Ми зосереджуємо увагу на чомусь протилежному, забираючи в них силу. Із квантового погляду, це оманливо просто, логічно та правдиво.

Будьмо чесними із собою. Наше хвилювання або страх є свідченням однієї з двох речей: ми або лінуємося, відмовляючись давати своєму розуму правильні думки, або ж не довіряємо законам Усесвіту і вважаємо себе відокремленими від решти речей. Ми не знатимемо страху чи хвилювання, якщо використовуватимемо на практиці квантові методи розвитку сили мозку та довірятимемо своїм стосункам зі Всесвітом. Ми завжди робимо все від нас залежне, своїми думками виплітаємо павутину, активно діємо, змінюємо те, що потрібно змінити, — і більше від нас нічого не вимагається. Коли ми це виконаємо, то можемо вважати, що зробили все можливе й тепер час розслабитися та повірити: незважаючи на те, що відбуватиметься, так воно й має бути. Ми цілком у цьому переконані.

Критика — ще одна дріб’язкова звичка, якої маємо позбутися. Вистежуючи свій розум, ми виявляємо, що, навіть подумки критикуючи інших людей, опісля почуваємося слабкими та виснаженими. Не потрібно розглядати критику із соціального, духовного або морального погляду як щось хороше чи погане, хоча ці аспекти теж стосуються критики. Ми просто звертаємо увагу на те, чи критика інших послаблює нас самих, чи посилює нашу енергію. Підсвідомість фіксує будь-яку критику та резонує її всередині нас. Якщо та стає звичкою, наша підсвідомість за першої ж ліпшої нагоди буде нас критикувати, бо ми даємо їй саме цей візерунок. Якщо ж підбадьорюємо людей, бачимо їхні позитивні сторони, очікуємо від них кращого, це теж стає нашою звичкою — підсвідомість звертає на це увагу й також починає нас підтримувати.

Наш обов’язок — вишукувати у своєму єстві жалість до себе, хвилювання, гнів, страх та критику — усе, що послаблює енергетику, — і зупиняти себе, щойно ставатимемо на слизьку стежину такого мислення. Кожна думка, переконання чи ставлення до чогось мають свою вібрацію, власний енергетичний підпис, що резонує по всьому павутинню, ототожнюючи нас із цією вібрацією. Ми відповідальні за свої думки.

Ісус знав, як переспрямовувати енергію, — насправді ж він майстерно володів цим умінням, і його вчення є свідченням використання таких неортодоксальних методів: «На зло відповідай добром. Любов’ю на ненависть». Пам’ятаю, як багато років тому, коли вперше почув ці цитати з Біблії, подумав: чого б це хтось хотів так чинити? Це здавалося мені сміховинним або ж принаймні надзвичайно наївним. Я вважав, що, зустрівшись зі злом, ти повинен у будь-який спосіб подолати його, а якщо хтось ненавидить тебе, можеш чинити по-різному, та аж ніяк не любити цю людину. Проте сьогодні, краще збагнувши це все і розгледівши в таких методах спосіб переспрямування енергії, я побачив усе в зовсім іншому світлі. Раптом ця стратегія видалася мені геніальною. У тому немає чогось надміру духовного — це лишень чудові методи роботи з енергією. Це спосіб не потрапити в полон зла чи ненависті. З погляду воїна, чудовий тактичний маневр.

Насправді ж якщо очистити більшість відомих нам духовних учень від догм, то вони, по суті, стануть методами роботи з енергією на шляху до просвітлення. Після опанування цих нових знань чудово було б знову переглянути ті духовні вчення, які ми відкинули через їхню непрактичність. Використання цих методів у житті допоможе зцілитися, зміцнить нас. У світлі цього відкриття ми повинні переоцінити своє ставлення до інших людей. Вочевидь, тут буде над чим попрацювати.

Скажімо, ми розлючені на когось і обірвали з цією людиною всі контакти. Ми відчуваємо, що гнів виправданий. Лють, ненависть та гіркота завжди живляться праведним обуренням, тими подіями (справжніми чи уявними), які подумки обговорюємо із собою. Ми дозволяємо цьому гніву вібрувати всередині і стаємо слабшими щоразу, як думаємо про цю людину. Імовірно, наш внутрішній діалог не вщухає і ми переживаємо безліч уявних неприємних зустрічей із цією людиною, кожна з яких ослаблює нас.

З енергетичного погляду, цілком розумно було б пробачити тій людині, навіть якщо ми цього не хочемо. Коли ми пробачаємо комусь, вивільнюється енергія, що була впасткована в гніві, ненависті чи обуренні, тож ми можемо скористатися нею по-іншому. Прощення звільняє впастковану енергію й робить нас сильнішими. Усі переваги прощення отримує той, хто пробачає, а не той, кому пробачають. Жити так — мудро. Коли ми відкидаємо дріб’язковість, то робимо себе сильнішими. Третя дисципліна: збираймо хвилі радості, веселощів та краси

Ми збираємо хвилі радості, веселощів та краси, бо це робить нас сильнішими. Не насолоджуватися простими радощами нашого повсякдення й не цінувати їх було б украй нерозумно та неввічливо щодо Всесвіту. Це свідчило б, що ми поводимося несвідомо, невротично, перебуваємо в полоні дріб’язковості або ж не можемо опанувати свої думки. Ми повинні спробувати стати щасливими та насолоджуватися життям — це буде корисно. Коли ми насолоджуємося собою та п’ємо з чаші життєвої радості, веселощів і краси миті, які переживаємо щодня, і відчуваємо вдячність за ці прості задоволення, то краще почуваємося, наповнюємось енергією, а наш рівень усвідомленості зростає. До цього моменту ми не розглядали радість, веселощі та красу як джерела енергії, проте, пізнавши квантові істини, дивимося на них інакше. Як виявляється, абсолютно все є енергією, і коли ми назбируємо хвилі радості, веселощів та краси, то ще більше сповнюємося життям.

Усесвіт заохочує нас жити весело. Ми знаємо це, бо за вміння насолоджуватися собою він обдаровує нас енергією. Всесвіт заохочує нас поповнювати запаси енергії, пропонуючи приємні енергетичні джерела. Ми отримуємо задоволення від близькості з іншою людиною, адже це гарантує продовження нашого роду. Так само коли щасливі, веселимося, насолоджуємося собою та цінуємо себе, то отримуємо в подарунок багато енергії. Ці джерела були створені, аби живити нас — ми просто забули про свою основну потребу в задоволенні та веселощах, стали полоненими власних думок, вічно заклопотаними іншими важливішими (на нашу думку) справами.

У 2000 році я написав прекрасну книжку «Практичний курс щастя». Як це не дивно, але люди постійно припускалися помилки в її назві. Вони повсякчас плутали слова «пошук» та «практика» і, спілкуючись зі мною, часто називали книжку «Курс пошуку щастя».

«Не “Курс пошуку щастя”, — м’яко виправляв я, — а “Практичний курс щастя”». Думки про те, що, аби щось отримати, нам потрібно це