Читати книгу - "Ти моє світло, Кеті Рід"

Поки я в усіх подробицях розповідала, як півроку тому двоє горобців всілися на відкритому вікні кухні й склювали щойно приготований Лерою пиріг, Макс мовчав. Лише зрідка він хмикав, наче посміхався, та я не була певною.

Або, можливо, йому нудно слухати такі дурниці?

– Ой... Мабуть, я надто багато говорю, – зрештою пробурмотіла я. 

– Продовжуй, – відповів Макс. – Мені подобається тебе слухати.

Цього разу він точно посміхався. На душі стало трохи світліше. Я пройшла до вікна в своїй кімнаті, спостерігаючи за хмарами, які підсвічував місяць. Поки я роздумувала, що б іще розповісти, як у слухавці роздався суворий голос. Що саме говорили, не було зрозуміло, але це явно було щось неприємне.

Макс зітхнув і через секунду сказав:

– Мені пора.

Хіба він не працює разом з батьками?..

– Звісно, – ніяково промовила я. – Вибач, що відволікла.

– Навпаки, – коротко озвався він. Не встигла я щось додати, як він відключився.

Навпаки?..