Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

- Прошу мене вибачити, молодь, я відлучуся ненадовго, - Лариса поправила широкі штани й втомлено піднялася з лавки.

- Щось ти сьогодні швидко видихалася, - усміхнулася Христина.

На диво Лариса могла перепити будь-кого, іноді навіть Валеру. Спеціально змагання не влаштовували, але за загальними спостереженнями дійшли такого висновку.

Коли Лариса зникла на вузькій стежці, Міша подумав уголос.

- Чоловіка їй треба. В дівках засиділася.

- Хіба одного їй не вистачило? - проспівав Діма, не перестаючи грати. - Буде за новим страждати...

Обговорення їхньої подруги продовжилися, одна тільки Діана мовчки сиділа на клейонці біля дерева і, схрестивши витягнуті ноги, дивилася в телефон. Бажання галасувати й веселитися в неї не було, мабуть, півпляшки вина справило зворотний ефект, сумно стало. Вона і свої дні народження не любила, радше ненавиділа відзначати день, що на рік наближав до смерті. Коли позначка перевалила за двадцять років, це перестало приносити задоволення, жодні подарунки й увага більше не тішили.

О першій годині ночі деяких і зовсім у сон потягнуло.

- Ми, напевно, підемо, - повільно встала Христина, тримаючись за коліно Михайла, котрий ще сидів.

Він піднявся слідом, а Христина випадково впустила телефон, який на п'яну голову забула заблокувати.

Аліса сковзнула з дерева і підняла, поглядом зачепившись за дивну переписку. Христина забрала телефон перш ніж та встигла щось зрозуміти.

- На добраніч, друзі, - махнув Міша і, обійнявши свою дівчину за талію, повів до будиночків.

- А вам неспокійної, - відповів Діма і відклав гітару. - Алісо, ти чого?

Він помітив, як змінилася її поведінка після відходу двох друзів. Тоді весело підспівувала і сміялася з кожного жарту, а тут...

- Втомилася просто. Пити хочу.

- Ходімо, Алісо, проведу, - Валера допив пиво і зім'яв пластиковий стаканчик. - Котлету хочу.

- Неси тоді на всіх, - замовив Діма. - Діано, будеш?

Вона так тихо сиділа біля дерева, спілкуючись телефоном з сестрою, що про неї встигли забути.

- Буду, - вона підняла очі. - Тільки щоб не як того разу. Давайте обережніше.

Аліса з Валерою пішли, а Діма, не вгледівши в темряві обличчя подруги досить добре, підсів поруч біля дерева.

- Що сталося? - він сперся плечем на стару вишню.

- У Софії проблеми з однією вчителькою, - Діана повернулася до нього. - Тому вона хоче в іншу школу перевестися. Але наша ж краща, я там навчалася, мама моя там навчалася, - протараторила вона. - Було б нерозумно кидати таке місце.

- Може якось із цією вчителькою розібратися? Що мама думає про це?

- Сестра поки що тільки зі мною поділилася.

- Довіряє.

- Я стільки відгуків начиталася за іншу школу, сумнівний варіант, - вона відкинула телефон. - Над цим подумаю завтра. А поки вітаю ще раз, третій десяток на носі.

- Мені двадцять шість стукнуло, - Діма весело закотив очі.

- Я округлила, - Діана похитала головою і мигцем показала язика.

- Тоді про тебе я можу сказати те саме, - притулившись головою до дерева, він на секунду прикрив очі й відчув як усе пливе. - Може вони мене до кімнати підкинуть.

- Хто? - Діана повернулася до нього.

- Гелікоптери. Ти їх теж бачиш?

Діана помітила на собі пильний погляд друга. У такому стані смішно стало від того, як уважно її розглядають. Діма простягнув руку до її щоки, провів по волоссю, а Діана не реагувала належним чином, немов це в порядку речей.

- Де ви вже лазили? - з її волосся він витягнув суху малинову гілочку.

Діана опустила збентежений погляд. Розповідати, як їм із Христиною стало ліньки бігти до туалету і вони сховалися в кущах, вона не стала. До того ж ягідки там ніколи не росли, скільки вона себе пам'ятає, кущі завжди були сухими вже на початку літа.

- Гаразд, можеш не відповідати. Ми з пацанами теж туди бігаємо, - зізнався Діма і раптом завис. - Боже, я справді це сказав. Забудемо.

Діана засміялася. Його повільна говірка зараз була найкращою розвагою. П'яного і такого милого друга слухати одне задоволення, але він замовк. Схилив голову на бік і прикрив очі, відпочиваючи від цього світу. Діана вмостилася так само, після вина повіки злипалися, залишилося дочекатися друзів і можна розходитися.

Вона заплющила очі лише на мить, і раптом відчула чужий подих на обличчі. Діана не відсторонялася, все чогось чекала, а потім відчула губи Діми на своїх. Могло здатися, що їй це сниться, алкоголь, який вдарив у голову, вимальовує те, чого немає.

- Що ти робиш? - прошепотіла вона.

- Не знаю, - так само тихо сказав він. - Я просто п'яний.

- Я теж.

Здавалося, це зізнання дає дозвіл на все. Діма впевненіше вчепився в її губи, на що Діана почала відповідати з такою ж рішучістю. Від вина горіло все тіло, хотілося як у юності, цілуватися до посиніння губ і не думати ні про що інше.