Читати книгу - "Американська трагедія"

зобов’язанням і знайти солідну людину, — скажімо, банкіра, — який поручиться за неї. Ні, ні, в магазині Рубінштейна не торгують у кредит. Тут треба платити готівкою. От чому їй продають жакет за сто п’ятнадцять доларів, але — жодного долара менше. Жодного долара!

М-р Рубінштейн зітхав і говорив, говорив. Кінець кінцем Гортензія спитала: а що коли вона принесе йому сімдесят п’ять доларів готівкою, а решту сорок зобов'язується сплатити через тиждень? Чи віддасть тоді він їй жакет, чи дозволить забрати його?

— Але тиждень… тиждень… Ну що таке один тиждень? — переконував м-р Рубінштейн. — Коли ви можете принести мені сімдесят п’ять доларів наступного тижня чи завтра, а решту сорок через тиждень або через десять днів, то чому б вам не зачекати тиждень і не принести відразу всі сто п’ятнадцять? Тоді жакет ваш, і нема чого турбуватися. Залиште жакет за собою. Заплатіть мені завтра двадцять п’ять — тридцять доларів в рахунок суми, і я заберу жакет з виставки і відкладу його для вас. Ніхто навіть не побачить його. Через тиждень чи два принесіть мені решту — тоді він ваш.

М-р Рубінштейн пояснював це ніби якийсь складний процес, ледве доступний для розуміння. Але його аргументи були досить обгрунтовані. В своїх аргументах він мав досить підстав. Гортензія не мала чим заперечити. І вона зовсім засмутилась. Подумати тільки, що вона не може одержати жакета відразу. Та як тільки вийшла з магазина, вона підбадьорилася. Кінець кінцем цей час мине швидко, і якщо Клайд додержить своєї обіцянки, жакет буде в неї. Головне тепер одержати від Клайда ці двадцять п’ять — тридцять доларів і тим самим скріпити свою чудову угоду з Рубінштейном. Тільки тепер до нового жакета їй потрібний і новий капелюшок, тому вона вирішила сказати Клайдові, що жакет коштує не сто п’ятнадцять, а сто двадцять п’ять доларів.

Про наслідки розмови було повідомлено Клайда, і він, обміркувавши комбінацію в цілому, знайшов її цілком розумною. Він відразу зітхнув з полегшенням: після попередньої розмови з Гортензією він був серйозно занепокоєний, бо не бачив ніякої можливості дістати протягом цього першого тижня більш як тридцять п’ять доларів. Наступний тиждень буде трохи легший, переконував він себе, бо він спробує позичити двадцять чи двадцять п’ять доларів у Ретерера, ще двадцять чи двадцять п’ять дадуть йому чайових, і в цілому цього буде досить на другу виплату. А протягом третього тижня він спробує позичити хоч би десять чи п’ятнадцять доларів у Хег-ланда, може й більше, а якщо цих грошей невистачить, — заставить за п’ятнадцять доларів свого годинника, купленого кілька місяців тому. За нього, звичайно, дадуть не менш як п’ятнадцять: він коштував п’ятдесят.

Так, подумав він, але ж є ще Еста, яка сидить у цій жахливій кімнатці й чекає нещасного кінця свого єдиного романа. Як вона справиться з усіма витратами, мимоволі питався він у себе, хоч і боявся бути втягненим у грошові труднощі Ести і всієї сім’ї. Батько нездатний допомогти матері в грошових справах, та ніколи й ке допомагав. А що коли це нелегке завдання спробують покласти на нього, Клайда? Як він виплутається? І чому батько постійно морочиться з цією торгівлею годинниками й килимками і проповідує на вулицях? Чому батьки не відмовляться принаймні від цієї витівки з місією?

Але він знаїв, що сім’я не виплутається без його допомоги. Це ствердилося наприкінці другого тижня його угоди з Гортензією. Він якраз одягався в себе в кімнаті, і в його кишені лежало п’ятдесят доларів, які він хотів передати Гортензії наступної неділі; в цю хвилину до нього заглянула мати.

— Мені треба поговорити з тобою, Клайд, перш ніж ти підеш, — сказала вона.

Він помітив, що вона дуже занепокоєна. Правда, останніми днями він відчував, що в неї якісь серйозні прикрості. Проте одночасно він говорив собі, що в нього зараз надто багато зобов’язань і він не має чим допомогти матері. Допомогти їй, — значить, втратити Гортензію. Він не міг піти на це!

Але які розумні виправдання міг він навести, відмовляючи матері в невеликій допомозі, тим більше, що він так добре одягнений і так систематично зникає вечорами з дому? Він весь час посилається на невідкладну роботу в готелі, але, певно, мати не дуже вірить у це. Щоправда, він два місяці тому зобов’язався платити протягом дев’яти тижнів по десять доларів щотижня замість п’яти і платить. Але це, мабуть, тільки довело матері, що в нього є зайві гроші, хоч він і намагався пояснити їй тоді, яка це важка для нього витрата. А тепер він і хотів би піти назустріч матері, але не міг, — перешкоджало нездоланне прагнення до Гортензії.

Трохи згодом Клайд вийшов до вітальні, і мати, як звичайно в таких випадках, повела його до одного з ослонів у приміщенні місії, холодному й похмурому в ті дні.

— Я не думала, що мені доведеться говорити з тобою про це, Клайд, але в мене немає іншого виходу. Мені нема на кого більше покластися, а ти тепер дорослий чоловік. Тільки ти повинен пообіцяти, що нікому нічого не скажеш — ні Френку, ні Джулії, ні батькові. Я не хочу, щоб вони знали. Еста повернулась до Канзас-Сіті, вона в дуже скрутному становищі, і я просто не знаю, як з нею бути. У мене так мало грошей, а батько мені вже майже не помічник.

Вона втомлено й заклопотано провела рукою по чолу, і Клайд уже знав, що буде після цього.

Спочатку він хотів удати, що й досі не знає про повернення Ести. Але тепер, вислухавши признання матері і знаючи, що коли вона хоче казати неправду й далі, треба виявити здивування, він все-таки раптом сказав:

— Я знаю.

— Знаєш? — здивовано перепитала мати.

— Так, знаю, — повторив Клайд. — Я бачив, як ти одного раз^ вранці зайшла до будинку на Бодрі-стріт, — я випадково йшов там, — пояснив він досить спокійно. — А потім я побачив Есту; вона виглянула з вікна. І коли ти пішла, я зайшов до неї.

— Коли ж це було? — спитала вона тільки для того, щоб виграти час.

— Місяців з півтора тому, якщо не помиляюсь. Я потім ще двічі заходив до неї. Але Еста не хотіла, щоб я розповідав про це.

— Отже ти знаєш, в чому її нещастя? — спитала м-с Гріфітс.

— Так, — відповів Клайд.

— Що має бути, того не обминеш, — сказала вона покірливо. — Ти нічого не казав Френку і Джулії?

— Ні,— заспокоїв її Клайд, думаючи про те, як невдало закінчилася спроба матері приховати все це.

Вона,