Читати книгу - "Зачароване життя"

майстерні містера Сондерса і набрати драконячої крові.

Джанет підійшла до вікна і спостерігала, чи усі члени родини йдуть до церкви. За півгодини вона сказала:

— Нарешті! Вся родина вийшла на головну алею парку і чимчикує до церкви. Чоловіки — у циліндрах, а Крестомансі — ніби щойно з вітрини капелюшної майстерні зійшов. Ти їх усіх знаєш, Кете? От, наприклад, ота стара леді у червоних рукавичках, яка базікає без упину, хто?

— Не маю і найменшого уявлення, — сказав Кет, знову виліз з ліжка й побіг до своєї кімнати за одягом. Він почував себе чудово, казково, фантастично! — танцював по кімнаті, поки одягав сорочку; співав, поки натягував штани. Навіть шматок холодного тіста, що прилип до килима, не зіпсував йому настрій. Він насвистував, взуваючи чоботи. Джанет увійшла до кімнати, коли він, розпашілий, накидав на себе курточку і був готовий вибігти звідти.

— Оце так диво! — сказала Джанет, коли Кет промчав повз неї по сходах. — Твоя впевненість кого хочеш заразить.

— Поквапся! — гукнув Кет уже знизу. — Нам треба пройти до протилежного боку замку. Міллі каже, що драконяча кров дуже небезпечна, тож ти її не торкайся. Я можу витратити на це ще одне своє життя, а ти — ні.

Джанет хотіла нагадати Кетові, що втрачати життя, судячи з останнього випадку, доволі небезпечно, але для цього їй потрібно було б перш за все його наздогнати, а це виявилося нелегко. Кет мчав крученими зеленими коридорами, поки нарешті не дістався до майстерні містера Сондерса. Отут його й наздогнала Джанет. Вони зайшли у кімнату, яка була сповнена магічних пахощів. З часу, коли Кет вперше сюди завітав, тут майже нічого не змінилося, хіба що містер Сондерс трохи прибрав при неділі. Світильник кудись зник. Усі знаряддя для магії, що стояли на першому столі, аж блищали, а книжки й сувої були складені акуратними стосами на другому. На підлозі все ще виднілася намальована крейдою п’ятикутна зірка. Лише на третьому столі з’явилися нові символи. В кінці столу спокійнісінько лежала муміфікована істота. Джанет було тут дуже цікаво.

— Це наче справжня лабораторія, — сказала вона. — Лиш з тією різницею, що це не лабораторія. Які дивні речі! О, я бачу драконячу кров! Навіщо йому такий величезний глек? Він, напевно, навіть не помітить, якщо ми трішечки візьмемо.

Раптом від третього столу почулося тихе шарудіння. Джанет різко повернула голову на звук і побачила, як мумія дивної істоти ожила і розгортала, а потім знову згортала свої тоненькі крильця.

— Воно так і раніше робило, — сказав Кет. — Напевне, це нормально, і з ним усе гаразд.

Проте, коли істота звелася на задні лапки, дуже схожі на собачі, і позіхнула, показавши з десяток маленьких, гостреньких зубчиків, та випустивши хмарку синюватого диму, його впевненість як вітром здуло. Потім чудерня побігло до них, тупаючи ногами та тріпочучи маленькими крилами. Два клубки диму вилітали з його ніздрів і ліниво пленталися за ним… Біля стільця воно зупинилося і доскіпливо глянуло розплавленими кільцями золотих очей вгору. Діти знервовано відсахнулися.

— Воно живе, — сказала Джанет. — Я думаю, це маленький дракон.

— Звісно, так воно і є, — відповів дракончик.

Діти зі страху аж підстрибнули. Коли він говорив, з його ніздрів щоразу виривалося полум’я, і обпікало обличчя Кета та Джанет. Вони перелякалися ще дужче.

— А я й не знав, що ти вмієш говорити, — сказав Кет.

— Я доволі добре розмовляю англійською, — відповів дракон, бризкаючи полум’ям. — Навіщо вам моя кров?

Вони винувато глянули на великий глек із порошком, що стояв осторонь.

— Це все твоя кров? — запитав Кет.

— Якщо містер Сондерс примушує його тепер постійно давати кров, то це занадто жорстоко, — сказала Джанет.

— А, ви он про що, — сказав дракон. — Це порошок із крові старших драконів. Вони продають її людям. Але вам не можна мати навіть найменшої її частинки.

— Чому? — запитав Кет.

— Бо я не хочу, щоб ти її мав, — сказав дракон, і нова порція вогню вилетіла із його пащі, змусивши дітей знову відступити. — Чи сподобалося б вам, якби я збирав людську кров і влаштовував з нею ігри?

Хоч Кет розумів, що дракон говорить слушно, Джанет мала на це свою думку.

— Ну і що? Хіба це щось страшне? — сказала вона. — Там, звідки я родом, роблять переливання крові, навіть є сховища для її зберігання. А одного разу тато показав мені її під мікроскопом.

— Це мене дуже турбує, — сказав дракон, знову випускаючи кільце вогню. — Адже моя мати загинула від рук браконьєрів.

Дракон доповз до краю стола й пильно подивився глянув у вічі Джанет. Іскри в його золотих очах то зникали, то знову з’являлися, але вже зовсім інші. Кетові здавалося, що на нього дивляться два маленькі золоті калейдоскопи.

— Я був надто маленький, щоб дати їм достатньо крові, тому вони мене відпустили, — він лагідно зблиснув очима на Джанет, — Отож вони покинули мене напризволяще. Я помер би, якби Крестомансі не знайшов мене. Тепер ти розумієш, чому це мене хвилює?

— Так, — сказала Джанет. — Чим вигодовують немовлят драконів? Молоком?

— Майкл спробував годувати мене молоком, але воно мені не засмакувало, — сказав дракон. — Тому він дає мені стейки, і, маю вам сказати, я зростаю чудово. А коли я виросту, він поверне мене до мого дому. Тим часом я допомагатиму йому в магії. З мене дуже добрий помічник.

— Справді? — запитала Джанет. — А що ти робиш?

— Я знаходжу старі речі, які сам він знайти не може, — голос дракончика став муркотливим, немов у кота. — Приношу йому різноманітних звірів з проваль: істот кольору старого золота, крилатих чудовиськ, морських страховищ з очима-перлинками, древні рослини, які люблять базікати.

Дракон змовк і подивився на Джанет, схиливши голову набік.

— Це було неважко, — зауважив він Кетові. — Я завжди хотів цим займатися, але раніше ніхто мені чогось подібного не доручав. — Він знову видихнув довгу хмарку диму. — Шкода, що я маленький. Бо зараз би зі задоволенням нею поласував.

Кет кинув стривожений погляд на Джанет і побачив, що вона дивиться на дракона, наче сновида, з дурнуватою усмішкою на устах.

— Але ж це підло!

— З усіх цих підлих трюків, — сказав дракон, — я повинен уміти виконувати хоча б кілька.

Кет зрозумів, що той жартує.

— Тільки спробуй її зачепити, я тобі шию скручу, — сказав він. — Шукай собі іншу іграшку для забави!

— Ти говориш точнісінько, як Майкл, — сказав дракон, випустивши похмуру хмарку диму. — Мені набридло їсти мишей.

— То попроси його, щоб він брав тебе з собою на прогулянку. — Кет узяв руку Джанет і щосили почав нею трясти. Дівчина здригнулася і прийшла до тями. Здавалося, вона зовсім не пам’ятала, що з нею відбулося.

— І взагалі, я прийшов не базікати з тобою, — сказав Кет драконові. — Мені потрібно трохи драконячої крові.

Для певності, що дракон знову чогось не затіє, він відтяг Джанет у безпечне місце і схопив маленьку китайську вазу з сусіднього столу. Дракон нахилився й почухався під підборіддям, як собака, аж крила залопотіли.

— Майкл каже, що кров дракона завжди завдає шкоди, навіть коли нею користується знавець, — сказав він. — Один необережний рух може коштувати вам життя.

Кет і Джанет глянули одне на одного крізь дим, що валив з драконячої пащі під