Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наступного ранку дівчина прокинулася і побачила, що над нею нависає Фіона. У блідому вранішньому світлі обличчя шовкі виглядало скривленим, брови насупленими. Дівчина закричала і перекотилася на інший бік ліжка. Її нічного супутника вже не було, але ліжко все ще зберігало його тепло.
— Щось трапилося? — шовкі ще сильніше скривилася і ще більше насупила брови. — Ой, та кажи вже, — нетерпляче сказала дівчина, заспокоюючись після такої несподіванки. — Мені байдуже до твоєї вроди, і я не збираюся з тобою одружуватися. Що ти тут робиш?
Немов збираючи докупи всі свої сили, шовкі випросталася, розкрила рот і напружено та протяжно видихнула. Зробивши глибокий вдих, вона нарешті заговорила:
— Ти, дурне дівчисько, — прогарчала вона. — Що ти в біса собі надумала? Ти що — всіх нас хочеш убити?
— Я лише намагаюся допомогти!
— Ну то знай, що ти не допомагаєш! Ніхто з вас ще ніколи не допоміг! Ви лише пхаєте свого носа куди не просять! Ви плачете, ридаєте і нарікаєте, але з вас усе одно жодної користі! Коли все раптом починає йти шкереберть, ви, рожевощокі дівчиська, просто собі тікаєте додому, а господарі мусять залишитися з нею.
— Ти маєш на увазі тролівну-королівну? І хто ці господарі? Ізбйорни?
Шовкі завила від люті:
— Припини запитувати! Скільки ще має померти, щоб задовольнити твою дурну цікавість? Усе, що тобі потрібно робити, — перечекати один рік… Невже це так важко?
— Так! — закричала дівчина. — Це дуже важко! — її лють налякала Фіону, і та знову замовкла. — Хіба тобі подобається жити у полоні? Хіба тобі не хочеться, щоб хтось тобі допоміг?
— Ти не можеш мені допомогти! Ти — лише дурне дівчисько!
— Але я хочу спробувати!
Фіона затулила вуха долонями і невдоволено похитала головою. Гримнувши дверима, вона вийшла.
Коли Роло обережно зайшов до кімнати, його господиня сердито гамселила подушку кулаками. Він знову покликав на допомогу ізбйорна. Той щось пробурчав з приводу жорстких Фіониних слів і поплескав дівчину по спині.
Наступного ранку сніданок у ліжко подавав мінотавр Гарт. Дівчина зі здивуванням подивилася на нього, привіталася, однак у відповідь почула лише рохкання. Вона спустилася до кухні і запитала саламандр, чи обов’язки слуг раптом не змінилися? Та вони нічого їй не відповіли. Мовчали також брауні та феї піксі, котрих вона знайшла біля посудомийні. Ніхто з них не підвів погляду і не заговорив до неї.
Вона відшукала ізбйорна. Той сидів у кімнаті зі шпицями та маленькими верстатами для ткання поясів і тримав у руках один з маленьких ткацьких верстатів, підносячи до світла і скоса поглядаючи на нього. Побачивши дівчину, він випустив верстат з рук, і той із гуркотом упав на підлогу.
— Фіони більше немає, — сказав він, підтверджуючи її найгірші побоювання.
— Але чому? — дівчина стиснула кулаки і почала гамселити ведмедя. — Вона лише кричала на мене, вона не зробила нічого поганого! Що у цьому такого жахливого? Чому ти?..
Вона сказала це, не подумавши, слова вирвалися мимоволі. Однак коли вони пролунали, дівчина зрозуміла, що саме насправді тривожило її. Ніхто, крім ізбйорна, не міг знати про те, що Фіона кричала на неї. Ну, хіба що та сама розповіла про це іншим слугам. Ведмідь сердився, що вона образила дівчину, але ж Фіона не зробила нічого, що могло б розсердити тролівну-королівну… принаймні так дівчині здавалося. Чи міг ізбйорн бути винним у тому, що тролівна-королівна забрала шовкі до себе?
— Їй наказали не розмовляти з тобою, — прогарчав ведмідь. — То був не мій наказ. Я і слова не сказав про те, що вона кричала на тебе.
— Хто ж тоді? Гарт?
— Їй відомо про все, що відбувається у цьому замку. Мені шкода. Мені справді шкода. Мені подобалася Фіона. Мені навіть подобалося, як вона закопилювала губи.
— Мені подобався Еразмус та пані Ґрей, — схлипнула дівчина. Сердита на себе, вона знову заплакала. Останнім часом їй здавалося, що вона тільки те й робила, що плакала або шила. А часом і те, й інше.
— Мені вони також подобалися.
Вони обоє якийсь час сиділи мовчки. Тоді спустилися на кухню. Саламандри не промовили ні слова, але дали їм по шматку торта та налили сидру. Гарт та інші слуги також зібралися на кухні, усі вони підняли келихи сидру і мовчки вшанували Фіону, пані Грей та Еразмуса.
Тієї ночі Роло вийшов із замку і вшанував їх у свій спосіб, виючи на місяць упродовж кількох годин. Дівчина лежала в ліжку і слухала відголоски вовчого виття, що долинали до неї крізь крижані шибки палацу.
Розділ 22
Про те, що сталося, дівчина нічого не розповіла Гансові Пітеру. Усі його листи у маленькій книжечці були лаконічними, і вона відчувала, що він все ще сердиться на неї за її цікавість, та за те, що через неї слуги опинилися у небезпеці. З їхнього листування вона дізналася, що батьку вже краще, і тепер він може ходити на милицях. Придворний лікар порадив йому виконувати легкі вправи травмованою ногою і рукою, щоб їх зміцнити.
Одного дня вона отримала загадкового листа від Тордіс. Ну, у всякому разі, загадкового з точки зору Йорун. Користуючись чарівною книжечкою, Йорун доповіла дівчині, що Тордіс хотіла знати — і то негайно! — чи дівчина зробила те, про що вона її просила, і чи використала «оту» річ, щоб подивитися на «отого одного».
«Я нічого не розумію, — написала Йорун. — Але Тордіс сказала, що ти зрозумієш. Вона хотіла отримати твою відповідь негайно. Тому щойно ти мені напишеш, я одразу ж відпишу їй».
Але дівчина «негайно» не відписала, бо не виконала того, про що Тордіс її просила. Вона все ще носила свічку з сірниками у внутрішній кишені спідньої сорочки. Від свічки на її грудях була висипка і крутило у носі. Здавалося, вона може використати їх будь-коли, але чи повинна це робити? Тордіс була переконана, що в її ліжку спить чудовисько, але дівчина не була в цьому певна.
Правда, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце і місяць, сніг і лід», після закриття браузера.