Читати книгу - "Між світлом та темрявою, Мара Найт"

Алек з нетерпінням подивився на Даніку, вимогливо повторюючи:
— Зніми медальйон.
Але Даніка твердо тримала його в руках, відмовляючись виконати його наказ.
— Ні, я не зніму його, — сказала вона, її голос звучав рішуче. — Це подарунок Морока, і він створений мною та Ліліт, моєю донькою. Я не можу просто так від нього відмовитись.

Але раптом, як грім серед ясного неба, до них підбіг Кайлен. Його руки обвилися навколо Даніки, і він пригорнув її до себе, наче втратив будь-яку здатність контролювати свої емоції.
— Як я за тобою скучив, — його голос тремтів від хвилювання. — Що з тобою сталося? Я не розумію, чому ти така.

Алек, не витримуючи паузи, наказав Кайлену:
— Зривай медальйон! Швидко!

Кайлен, не вагаючись, блискавично зорієнтувався. Він зірвав медальйон з шиї Даніки, і в той момент, як медальйон опинився в його руках, Даніка відчула, як щось велике змінилося всередині. Спогади, які були для неї чужими, почали прориватися. Вона стала свідком своєї минулої сутності, своєї історії, і все, що вона мала до цього, раптом стало ясним, немов знову прийшла до свого справжнього «я».

Медальйон, що перебував у руках Кайлена, почав світитися. І в ту ж мить Даніка зрозуміла: проблема була саме в ньому. Це був не просто медальйон. Це було джерело сили, що контролювало її пам'ять, відволікаючи від реальності. Кора почала пробуджуватися. Вона не забувала своє життя, своє минуле. Вона пам'ятала, як стала правителькою трьох світів, і всі її почуття до Кайлена повернулися.

Даніка дивилася на медальйон, який тепер тримав Кайлен. В його руках він вже не здавався безпечним, бо це він керував її спогадами, її внутрішнім світом. Вона бачила, як медальйон світиться яскраво, немов щось темне і магічне прокидається всередині нього.

А тоді Кайлен кинув погляд на медальйон, і в його очах відблискнуло розуміння. Він більше не вагався. Кинувши медальйон на землю, він наступив на нього ногою, розбиваючи його на шматки.
Мить була важка і напружена. Але як тільки медальйон розлетівся на дрібні уламки, з нього вийшла потужна сила — темна і блискуча, що миттєво наповнила простір навколо.

Ця енергія поринула в Кору, немов вона прокидалася після довгого сну. Вона згадала все: своє минуле, своє життя, свою боротьбу, і що важливо — свою любов до Морока та материнську прив'язаність до Ліліт. Але не менш важливим стало те, що ці дві сили, магія минулого та теперішнього, з'єдналися в її серці.

Всі ці спогади, вся сила, любов і рішучість стали єдиним цілим. Кора знала, що більше не повинна шукати відповіді. Вона була цілим і сильним існуванням, готовим до будь-яких випробувань, що чекають попереду.

Небо почервоніло, немов покрилося вогнем, а блискавки розривали темряву, наповнюючи світ передчуттям хаосу. Кора піднялася в повітря, її тіло оточила яскраво-червона аура, яка поступово змінювалася, набуваючи нових форм. Вона трансформувалася, немов увесь її внутрішній світ вибухнув і переродився одночасно.

Під нею стояв Морок. Його обличчя було сповнене зосередженості, коли він, не вагаючись, почав читати заклинання, стародавнє і потужне:

"Дарканар омніс терракс, хаос урнат ессентія, відкрийте двері крізь простір і час, діти Хаосу, поверніться додому!"

Його голос лунав з такою силою, що навіть буря здавалась підкореною цьому древньому наказу. Світ навколо тремтів, а земля розколювалася, немов відповідаючи на заклик.

Кора, остаточно завершивши свою трансформацію, виглядала, немов втілення сили і руйнування. Її очі сяяли червоним вогнем, а волосся здіймалося навколо, утворюючи корону з полум’я. Вона лише одним рухом руки створила портал — великий і нестабільний, який вів у світ Арденії, вимір Хаосу.

— Магрійці, — голос Кори прозвучав над усіма. — Прийшов ваш час.

Її рух був рішучим і точним. Уся армія магрійців, яка готувалася до битви, миттєво зникла, переміщена в Арденію. Але не минуло й миті, як сила порталу захопила і самого Морока. Він сміявся — глузливо, темно, безстрашно — навіть тоді, коли його почало поглинати.

— Кора, — лише прошепотів він, коли його образ зник у вихорі порталу.

А тоді вибух. Могутня хвиля енергії розлетілася по всьому полю, зупинивши навіть ангелів і демонів, які зібралися на обрії. На мить усе завмерло. Здавалося, час сам перестав існувати.

Ліліт вибігла з дому. Її дитяче обличчя було змарнілим від жаху. Вона впала на коліна на порозі, дивлячись на червоне небо. Сльози лилися з її очей, а голос тремтів.

— Мамо… Тату… Чому? — тільки й змогла промовити вона, її плач відбивався луною в навколишній тиші.

Тим часом Алек дивився на залишки того, що щойно сталося. Його обличчя було похмурим, а голос, сповнений тривоги, прозвучав для всіх:

— Ми всі помремо. Він викликав їх, я відчуваю їхню присутність. Даркани пробуджені. Війна тільки починається.

Небо почало змінюватися, стаючи ще темнішим, а на горизонті з’явилися силуети. Це були вони — ті, кого ніхто не сподівався побачити знову. Даркани повернулися, несучи з собою хаос і війну, яка змінить усе назавжди.

Кінець