Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

— Єдине, що я можу запропонувати, — продовжив Наавві, — це залишитися з нами, приєднатися до нашої експедиції і виконати місію, яку ми поставили перед собою. Навіть якби я погодився на твоє прохання, це рішення не приймається мною одноосібно. Є альянс, і подібні питання обговорюються на високому рівні. Я підніму це питання, але вже знаю, яка буде відповідь. Тож заспокойся і сподівайся на краще.

Костянтин ледь стримував свій гнів і відчай:

— Ви всі пропонуєте мені просто сидіти осторонь і спостерігати, як сотні тисяч або мільйони або може навіть мільярди невинних людей загинуть? Як світ занурюється у хаос?

Наавві стояв мовчки, його обличчя не виражало жодних емоцій, і Костянтин зрозумів, що не отримає тієї допомоги, на яку сподівався.

— Костянтине, давай дочекаємося завтрашнього дня. Можливо, з'явиться можливість вплинути на розвиток подій. Відпочинь поки що, добре? — звернувся до нього Тррее, намагаючись заспокоїти напружену атмосферу.

— Добре... Я розумію, — відповів Костянтин із важким серцем.

Після цієї короткої розмови він вийшов з пункту контролю та вирушив до своєї кімнати. Але спокою не було. Він блукав у думках, намагаючись знайти хоча б якусь ідею, як зупинити війну на Землі. Його розум безрезультатно перебиравав можливі варіації подій. Костянтин чудово розумів, що він не має ані необхідних ресурсів, ані політичного впливу, щоб самостійно вирішити ситуацію. Години летіли непомітно, і він дедалі більше усвідомлював, що часу залишається все менше а рішення залишалося лише одне для нього.

Пройшли десятки годин, і коли Костянтин зрештою прийшов до певного висновку, він зрозумів, що його варіант — ризикнути всім. Йому потрібно було зняти блоки, які були встановлені в його мозку. Блоки, що стримували його справжню силу, але які, на думку багатьох, були надто небезпечними, щоб їх торкатися. Хто або що встановило ці обмеження — залишалося загадкою. Однак Костянтин був упевнений: якщо хтось це створив, то завжди існує спосіб це зняти.

Він підвівся і вирушив до лабораторії. Його рішення було остаточним. По дорозі він розмірковував над тим, що, можливо, втрачає друзів, які стали для нього рідними на цьому кораблі. Але він не міг просто сидіти і чекати.

Коли він увійшов до лабораторії і підійшов до пульта управління, то ясно розумів, що йому потрібно робити. За той час перебування на кораблі він досконало вивчив місцеві технології. Проте, як він і підозрював, далеко не все йому розповіли — чимало інформації лишалося прихованою. Порушення всіх протоколів могло коштувати йому не тільки життя, але й дружби, яку він так цінував. Однак ці ризики більше не могли стримувати його.

Почавши готувати капсулу до активації, Костянтин раптом почув знайомий голос. Це був ШІ Заратхх.

— Костянтине, судячи з даних, які ви ввели, у мене є прохання до вас. Прошу зупинитися. Ви загинете в цій капсулі, якщо продовжите! — з металевою точністю повідомив ШІ.

— Заратхх, зараз не час для порад, краще допоможи мені. — Костянтин нервово поглянув на консолі. — Дивно... Ти вже відмовляв мене від цього?

— Ні, пане Костянтине. Проте... — було… Заратхх, але його перебив Костянтин.

— déjà vu... Неважливо! — Костянтин знову зосередився на процесі.

— Мушу повідомити Наавві та Моррггза про вашу діяльність, — суворо повідомив Заратхх.

Костянтин зупинився на мить. Він знав, що ШІ дотримуватиметься протоколів і неодмінно сповістить інших. Але часу було обмаль, і у нього не залишалося іншого вибору.

Костянтин зняв всі запобіжники перелаштував центральний кабель живлення до центрального ядра так що б вимкнути було не можливо та запустив процес, після заліз у капсулу і зачинив її, програма почала одразу підключати все тіло Костянтина і запустила процес розкодування головного мозку Костянтина, та раптом заходить Моррггз і звертає увагу на Костянтина який вже був у капсулі і процес вже пішов.

— Що ти накоїв, Костянтине? — з відчаєм у голосі запитав Моррггз, спостерігаючи за ним крізь товсте скло капсули.

— Я мусив це зробити, Моррггзе, вибач мене, — тихо відповів Костянтин, але його очі видавали неймовірний біль.

— Ти загинеш... Що ти накоїв? — повторював Моррггз, відчуваючи, як події виходять з-під контролю.

Двері лабораторії різко відчинилися, і в приміщення ввійшли Наавві та Тррее. Наавві швидко підійшов до капсули, але не встиг і слова промовити, як тіло Костянтина сіпнулося, і він почав кричати. Звуку не було чути через заповнену рідиною капсулу, яка підтримувала його життєві функції, але жахливий біль, що Костянтин передавав через свої здібності, миттєво накрив Наавві. Його обличчя скривилося, він відчув фантомну біль, що пройшовся по всьому тілу, від чого той впав на коліна.

— Моррггзе, запускай протокол анабіозу! — простогнав Наавві, ледве оговтуючись від болю.

Моррггз миттєво активував протокол, і тіло Костянтина швидко опустилося в стан анабіозу. В лабораторії запанувала тиша, але вона була важкою і тривожною.

— Що тепер? — запитав Моррггз, глянувши на Наавві.

Наавві підвівся, все ще відчуваючи фантомні болі, і відповів:

— Тепер ми повинні зробити все можливе і неможливе, щоб Костянтин вижив у цій капсулі. Що нам відомо? Які дані надходять? — запитав він, дивлячись на консолі.

Моррггз підійшов до моніторів, де відображалася детальна інформація про стан Костянтина, і з подивом відзначив:

— Він обійшов увесь наш захист, і це неймовірно швидко він зробив. Живлення до лабораторії і капсули тепер йде по прямому каналу безперебійно. Але стан його мозку критичний: він майже перетворюється на кашу. Клітини намагаються відновитися, але ледве-ледве. Його тіло відокремилося від мозкової діяльності. Мозок зазнає теплового удару при температурі 42 градуси, і тільки дивом він ще функціонує. Водночас тіло знизило свою температуру до 28 градусів. Це несумісні умови. Його клітини постійно регенерують, але й тут костюм Костянтина відіграє головну роль у підтриманні його життєдіяльності.