Читати книгу - "Велика маленька брехня"

зі своєю подружкою. У всьому винен чортів Дейн.

Ні, це вона у всьому винна. У неї лише одна дитина. У неї є щоденник. Не так складно запам’ятати. Треба зараз його зробити. Просто зараз. Вона не може відправити його до школи без домашнього проєкту. Це приверне до нього зайву увагу, а він так цього не любив. Якщо б мова йшла про Хлою Маделін, її б це взагалі не турбувало. Вона б захихотіла, стенула плечиком і виглядала б дуже милою. Хлої подобалося бути у центрі уваги, але все, чого хотів бідолашний Зіггі, — це злитися з натовпом, як і Джейн, але чомусь усе відбувалося навпаки.

— Випускай воду, Зіггі, — гукнула вона. — Маємо зробити проєкт!

— Мені потрібна та спеціальна ложка, — гукнув Зіггі у відповідь.

— Немає часу, — відповіла Джейн. — Випускай воду негайно!

Картон. Їм треба великий аркуш картону. Де вони можуть його роздобути у цей час? Вже було по сьомій. Усі крамниці зачинені.

Маделін. У неї точно є картон. Вони поїдуть до неї, а Зіггі в піжамі почекає у машині, поки Джейн збігає та забере картон.

Вона відправила Маделін смс: «От халепа! Я забула про сімейне дерево! (Ідіотка!) У тебе є зайвий аркуш картону? Якщо є, можна я заїду заберу?»

Вона витягла з-під магніту інструкцію.

Проект виготовлення сімейного дерева був покликаний дати дитині розуміння її сімейної спадщини та спадщини інших, та пояснити дітям, які люди відіграли важливу роль у їхньому минулому, та які відіграють нині. Дитина має намалювати дерево та посередині приклеїти своє фото, а потім навколо розмістити фото та імена усіх членів родини, в ідеалі — заглибитися на два покоління і включити братів та сестер, тіток і дядьків, бабусь та дідусів і, якщо можливо, прабабусь і прадідусів, а може навіть і пра-пра!

Внизу була приписка — підкреслена учительською рукою.

До уваги батьків! Звісно, ваша дитина потребуватиме допомоги із цим проєктом, але дуже прошу: подбайте, щоб дитина доклала зусиль та попрацювала над деревом. Я хочу бачити ЇХНЮ роботу, а не ВАШУ! )))

Ребекка Барнс

Це не займе багато часу. У неї вже є всі необхідні фотки. Вона так тішилася, що не відклала все на останній момент. Її мама замовила репринти фотографій із сімейного альбому. Були фото навіть пра-пра-прадідуся Зіггі по лінії батька Джейн, зроблені у 1915 році — за кілька місяців до того, як він загинув на полі бою у Франції. Все, що треба було зробити, це вмовити Зіггі намалювати дерево та попросити його написати хоча б деякі імена.

Але час уже пізній, і йому вже давно слід бути у ліжку. Вона дозволила йому сидіти у ванні надто довго. Він жалітиметься і позіхатиме, і з’їжджати зі стільця, а вона — буде його вмовляти, підкуповувати і задобрювати, і увесь цей процес буде нестерпним.

Дурня. Вона має просто вкласти його спати. Смішно змушувати п’ятирічного хлопчика робити шкільний проект пізно ввечері.

Може, просто не вести його до школи завтра? Сказати, що захворів? Але він так любив п’ятниці. Чудові п’ятниці, як називала їх панна Барнс. Та й Джейн дуже треба було б, щоб він пішов до школи, щоб вона попрацювала. Треба закінчити три термінові справи.

Може, зробити це зранку перед школою? Ха-ха-ха. Ага, саме так. Зранку вона ледь змушує його взутися. Вони обоє зранку ніякі.

Дихай глибше. Дихай глибше.

Хто б знав, що початкова школа принесе стільки стресу? Смішно. Як смішно! Вона не могла здолати сміх.

Її мобільний мовчав. Вона взяла його та подивилася на екран. Нічого. Маделін зазвичай одразу відповідала на повідомлення. Мабуть, їй вже набридло морочитися із Джейн, у котрої криза за кризою.

— Мамо, мені потрібна ложка! — крикнув Зіггі.

Задзвонив телефон — вона похапцем його підняла.

— Маделін?

— Ні, дорогенька, це Піт. — То був сантехнік Піт. Серце Джейн зупинилося. — Послухай, дорогенька…

— Я знаю! Вибачте! Я ще не зробила платіжки. Зроблю сьогодні ввечері.

Як вона могла забути? Вона завжди робила платіжні відомості для Піта до обіду в четвер, щоб у п’ятницю він міг заплатити своїм «хлопцям».

— Без проблем, — сказав Піт. — До зв’язку, дорогенька.

Піт поклав трубку. Світські бесіди — не його коник.

— Мамо!

— Зіггі! — Джейн попрямувала до ванної, — Час випускати воду! Нам треба зробити твій шкільний проєкт!

Зіггі лежав у ванній — випроставшись та закинувши руки за голову, немов засмагав на пінному пляжі:

— Ти казала, нам не треба його завтра здавати.

— Треба. Ти помилився. Тобто, я помилилась, а ти мав рацію. Мусимо його зробити. Давай, хутчіш! Вдягай піжамку! — Вона сягнула рукою у теплу воду та вийняла пробку, і одразу зрозуміла, що зробила помилку.

— Ні! — розгнівано закричав Зіггі. Він любив сам витягати пробку. — Я сам!

— Я дала тобі можливість це зробити, — сказала Джейн найсуворішим голосом, на який тільки була здатна. — Час закінчувати купання. Заспокойся.

Вода ревла, Зіггі заревів.

— Погана мама! Я сам хотів! Дай я сам! Ні! Ні! — він кинувся по пробку, щоб знову затулити злив, а потім його відкрити. Джейн підняла руку так високо, що він не міг дістати.

— У нас немає часу на ці фокуси!

Зіггі став у ванній — її худенький, слизький від піни хлопчик, з обличчям, спотвореним лютим гнівом, потягнувся по пробку, послизнувся, і Джейн мусила сильно вхопити його за руку, аби він не впав та не забився.

— Ти зробила мені БОЛЯЧЕ! — заверещав Зіггі.

У Джейн ледь серце не зупинилося, коли Зіггі послизнувся, — і вона розсердилася на нього.

— Припини верещати! — крикнула вона.

Джейн схопила рушник та загорнула у нього сина, підняла його та вийняла з води — він верещав та пручався. Віднесла у спальню і дуже обережно поклала на ліжко, бо боялася, що жбурне його у стіну.

Він кричав та пручався на ліжку. Аж заслинився.

— НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ! — кричав він.

Мабуть, сусіди уже збираються дзвонити у поліцію.

— Припини, — сказала Джейн серйозним голосом, як доросла. — Ти поводишся, немов дитина.

— Я хочу іншу маму! — верещав Зіггі. Ногою він копнув її у живіт — їй аж дихання перехопило.

Джейн утратила самоконтроль.

— ПРИПИНИ! ПРИПИНИ! ПРИПИНИ! — кричала вона, немов божевільна. Від цього крику їй ставало добре, ніби вона заслужила ці відчуття.

Зіггі одразу замовк. Зіщулився, притиснувся до узголів’я ліжка та дивився на неї зі страхом в очах. Скрутився у маленький голий клубок, утнувся обличчям у подушку та гірко схлипував.

— Зіггі, — сказала Джейн. Поклала руку на його кістляву спину, але він відсахнувся. Її ледь не знудило від почуття провини.

— Пробач мені, що я на тебе так накричала, — сказала вона. Накрила його голе тільце рушником.