Читати книгу - "Гра янгола"

за яким ми відсвяткуємо наші помилки.

Я пішов за ним до великої зали з широкими вікнами, що виходили на той бік, де було місто. Кореллі запросив мене сісти в крісло й наповнив два келихи з пляшки, яка стояла на столі. Подав мені келих і сів у крісло навпроти мене.

Я пригубив вино. Воно було чудове. Я випив його майже одним ковтком і відчув, як тепло, що влилося мені в горло, розслабило мої нерви. Кореллі понюхав свій келих і подивився на мене зі спокійною й приязною усмішкою.

– Ви мали рацію, – сказав я.

– Я майже завжди маю рацію, – відповів Кореллі. – Це звичка, яка, проте, рідко дарує мені якесь задоволення. Іноді я думаю: ніщо не дарувало б мені такої радості, як знати напевне, що я помилився.

– Цього неважко досягти. Запитайте мою думку. Я помиляюся завжди.

– Ні, я так не думаю. Мені здається, ви бачите речі так само чітко, як і я, і це теж не дарує вам ніякого задоволення.

Я слухав його, і мені спало на думку, що в цю мить я міг би відчути якесь задоволення лише в тому випадку, якби підпалив цілий світ і згорів разом із ним. Кореллі, ніби прочитавши мої думки, усміхнувся, показавши зуби, і ствердно кивнув головою.

– Я можу допомогти вам, друже мій.

Я сам собі здивувався, коли зловив себе на тому, що уникаю його погляду, і зосередив усю свою увагу на маленькій брошці зі срібним янголом на лацкані його піджака.

– Гарна брошка, – сказав я, показуючи на неї.

– Фамільна реліквія, – відповів Кореллі.

Мені здалося, що для цього вечора ми наговорили вже досить люб’язностей та банальностей.

– Сеньйоре Кореллі, чому я тут?

Очі Кореллі зблиснули кольором того вина, яке він повільно помішував у своєму келиху.

– Усе дуже просто. Ви тут, бо нарешті зрозуміли, що тут ваше місце. Ви тут, бо рік тому я зробив вам пропозицію. Пропозицію, яку в ту хвилину ви не були готові прийняти, але не забули про неї. А я тут, бо думаю, що саме ви та особа, яку я шукаю, тому вирішив ліпше зачекати рік, аніж втілювати свій задум у життя без вас.

– Ви зробили пропозицію, яку так і не уточнили.

– До речі, єдине, що я зробив, це виклав її деталі.

– Сто тисяч франків за те, що я протягом року працюватиму на вас і напишу для вас книжку.

– Достоту так. Багато людей погодилися б на тому, що це головне. Але не ви.

– Ви сказали, що коли я довідаюся, яку книжку повинен для вас написати, то напишу її, навіть якщо ви мені не заплатите.

Кореллі ствердно кивнув головою.

– А ви маєте добру пам’ять.

– Я маю чудову пам’ять, сеньйоре Кореллі, настільки чудову, що не пам’ятаю, аби я десь бачив, читав або чув про якусь видану вами книжку.

– Ви сумніваєтеся в моїй платоспроможності?

Я заперечливо похитав головою, намагаючись приховати бажання й жадібність, які почали терзати мене зсередини. Чим більшу я виявляв незацікавленість, тим більше спокушали мене обіцянки видавця.

– Мене просто цікавлять ваші мотиви, – уточнив я.

– Так і має бути.

– У будь-якому випадку я повинен вам нагадати, що маю винятковий контракт із фірмою Баридо та Есковільяса, чинний іще протягом п’яти років. Нещодавно ці двоє прийшли до мене з вельми показовим візитом у товаристві вельми рішучого адвоката. Але думаю, нічого вони від мене не матимуть, бо п’ять років – це великий період часу, а якщо мені чогось тепер і бракує, то саме часу.

– Не турбуйтеся про адвокатів. Мої адвокати набагато рішучіші, аніж адвокати тих двох покидьків, і вони ніколи не програю`ть свої справи. Залиште юридичні деталі та судовий процес на мене.

З того, як він посміхнувся, промовляючи ці слова, я подумав, що мені ліпше ніколи не зустрічатися з юридичними консультантами видавництва «Едисьйон де ла Люм’єр».

– Гаразд, хай буде. А тепер, думаю, час перейти до інших деталей вашої пропозиції, до найістотніших.

– Мені нелегко сформулювати свою пропозицію у звичайних термінах, тому я волію відразу перейти до суті.

– Будь ласка.

Кореллі нахилився вперед і вп’явся в мене поглядом.

– Мартін, я хочу, щоб ви створили для мене релігію.

Спочатку мені здалося, що я не зовсім добре його розчув.

– Що ви сказали?

Кореллі не відвів від мене погляду своїх бездонних очей.

– Я сказав, що хочу, аби ви створили для мене релігію.

Я не міг далі стримувати в собі сміх.

– Ви зовсім збожеволіли. То це і є ваша пропозиція? То це і є та книжка, яку ви хочете щоб я написав для вас? – Кореллі незворушно кивнув головою. – То ви обрали не того письменника. Я нічого не знаю про релігію.

– Нехай вас це не турбує. Зате я знаю. І я шукаю не теолога. Я шукаю оповідача. Ви знаєте, що таке релігія, друже Мартін?

– З великими труднощами можу пригадати хіба тільки «Отче наш».

– Чудова й добре скомпонована молитва. Якщо відкинути поезію, то релігія – це моральний кодекс, який виражає себе через легенди, міфи або які завгодно літературні артефакти з метою заснувати систему вірувань, цінностей і норм, за допомогою яких можна керувати культурою або суспільством.

– Амінь, – відповів я.

– Як і в літературі чи в будь-якому акті комунікації, ефективною є форма, а не зміст, – провадив Кореллі.

– Ви хочете сказати мені, що доктрина – це оповідь.

– Усе є оповіддю, Мартін. Те, у що ми віримо, те, що ми знаємо, те, що ми пригадуємо, і навіть те, про що ми мріємо. Усе це оповідь, розповідь, послідовність подій або персонажів, які передають емоційний зміст. Акт віри – це акт прийняття історії, яку нам розповідають. Ми сприймаємо як щось справжнє тільки те, про що можна розповісти. Не кажіть мені, що ви не розумієте мою думку.

– Не скажу.

– Невже для вас не спокусливо створити історію, яка надихатиме людей жити й помирати, надихатиме їх убивати і йти на смерть, віддавати себе в жертву й прирікати на вічні муки, віддавати свою душу? Чи можна уявити собі більший виклик для вашої професії, аніж створити історію, таку могутню, що переступить через художню вигадку й перетвориться на одкровення реальності?

Ми дивилися один на одного протягом кількох секунд.

– Думаю, ви вже знаєте, якою буде моя відповідь.

Кореллі усміхнувся.

– Звісно, знаю. Хто досі не знає, то це, думаю, ви.

– Дякую за товариство, сеньйоре Кореллі. А також за вино й цікаву бесіду. І надзвичайно заманливу пропозицію. Раджу вам пильніше придивлятися до тих, із ким ви ділитеся своїми думками.