Читати книгу - "Утопія; Місто Сонця"

покликання, відчував справедливу відразу до правознавства, проте, пройшовши шкільну науку, так опанував його, що позивальники ні до кого не зверталися за порадою охочіше, як до нього, і ніхто з тих, хто виключно цим займався, не заробляв більше. Така велика була слава його розуму й діловитості.

Чимало праці вклав він у вивчення творів отців церкви. Ще у зовсім молодому віці він тлумачив численним слухачам книги Августина «Про місто боже»[188], а священики й старі люди не соромились і не жалкували, що світський юнак пояснював їм релігійні питання. У той час усією душею він присвятив себе благочестю: неспанням, постами, молитвами та іншими подібними вправами підготовляв себе до вступу в духовний сан. Але тут він виявив більше здорового глузду, ніж багато таких, що необачно обирають таку відповідальну діяльність, анітрохи не перевіривши себе попередньо. І ніщо йому не заважало вибрати такий життєвий шлях, крім бажання одружитися. Волів-бо стати добропристойним чоловіком, аніж порочним священиком.

Одружився Мор з молоденькою дівчиною[189] благородного походження, ще без освіти, тому що весь час жила разом з батьками й сестрами на селі; ця обставина дала йому змогу виховати її відповідно до своїх моральних поглядів. Він подбав про те, щоб вона стала грамотною, і дав їй грунтовну музичну освіту. Та й вдалося йому зробити її майже такою, з якою він хотів провести все життя, але бідолашна передчасно померла. Вона встигла народити йому кількох дітей; з них тепер ще живуть три дочки — Маргарита, Алойзія[190] та Цецілія, і один син — Йоанн. Але довго вдівцем він не зумів бути, хоч друзі не радили йому вдруге одружуватися. Через декілька місяців після похорону він узяв шлюб з вдовою[191], більше керуючись турботою про сім’ю, ніж з любові; вона не була, як він сам жартував, ні гарною, ні молодою, зате невтомною й чуйною матір’ю сім’ї. Живе він, однак, з нею в злагоді й взаємопошані, немов з молодою й неабиякою красунею. Навряд чи який-небудь інший чоловік домігся б від своєї дружини такої слухняності владою й суворістю, як Мор домігся цього ласкавістю і жартами. Та й чого тільки він не доб’ється, коли йому вдалося переконати вже підстаркувату, до того ж не зовсім лагідної вдачі, зайняту домашнім господарством жінку, щоб вона вчилася грати на гітарі, лютні, флейті, щодня виконуючи на вимогу чоловіка урок. З такою ж увічливістю він керує своєю сім’єю, завдяки чому в ній не буває ніяких непорозумінь, ніяких суперечок, а якщо навіть щось таке трапиться, то він це або відразу ж припинить, або вміло владнає, і ніхто не виходить з його оселі як ворог чи немов від ворога. Очевидно, цьому будинку судилося щастя: кожний, хто в ньому жив, підіймався до ще більшого щастя, і ніхто ніколи не заплямував свого імені. Ледве ти знайдеш кого-небудь, хто так ладнав би зі своєю матір’ю, як він з мачухою, бо його батько одружився вже вдруге. Її любив Мор не менше, ніж рідну маму. Недавно батько одружився втретє; Мор клянеться, що ніколи не бачив кращої жінки. До батьків, дітей і сестер він так ставиться, що не набридає їм своєю любов’ю й не занедбує своїх обов’язків щодо них.

Немає в ньому ні крихітки прагнення до брудної наживи. Для своїх дітей він виділяє стільки коштів, скільки вважає за достатнє; те, що залишається, він щедро витрачає. Одержуючи з адвокатської діяльності гарні прибутки, він нікому не відмовляє у дружній і діловій пораді, більше дбаючи про чужу вигоду, ніж про власну; багатьох переконує, за своїм звичаєм, помиритися, доводячи, що це обійдеться меншими витратами. Якщо цього не може домогтися, тоді вказує спосіб, як вести процес при найменших витратах, адже бувають люди, опановані жадобою судитися й знаходити в цьому насолоду. В Лондоні, де Мор народився, він був суддею для розгляду цивільних справ[192]. Ця посада не дуже обтяжлива (засідання відбуваються лише щочетверга й то тільки до обіду) і вважається дуже почесною. Ніхто не розглядав стількох справ, як Мор, ніхто не провадив їх сумлінніше. Багатьом він знижував плату, що її, згідно з законом, повинні вносити сторони, які процесуються, бо до початку процесу як позивач, так і відповідач уносять по три шилінги, більше брати не дозволяється. Такою поведінкою Мор здобув велику любов своїх співгромадян.

Задовольнитися своїм становищем він вирішив тому, що воно було досить визначне й разом з тим не таїло в собі ніяких небезпек. Два рази включали його в посольство; оскільки ж він впорався з дорученнями дуже вдало, найясніший король Генріх VIII не заспокоївся, поки не притягнув його до свого двору. Чому не сказати мені «притягнув»? Річ у тім, що ніхто настійніше не прагнув бути допущеним до двору, ніж Мор старався триматись осторонь його. Оскільки наймилостивіший король забажав оточити себе людьми вченими, поважними, розумними й бездоганними, то серед багатьох інших у першу чергу запросив Мора; той настільки став йому близьким, що король не відпускає його від себе. Коли доводиться вирішувати важливі справи, немає в короля досвідченішого порадника; коли забагнеться королю розважити себе приємною розмовою, немає в нього веселішого співрозмовника. Часто важкі справи вимагають розумного й серйозного судді. Мор так їх вирішує, що обидві сторони залишаються задоволеними. І ніхто не домігся того, щоб Мор прийняв який-небудь подарунок. Щасливими були б держави, якби правителі ставили на їх чолі службових осіб, подібних до Мора! І при всьому цьому в нього не проявилося б ні на крихітку зарозумілості.

Попри велику зайнятість, він не забуває своїх давніх друзів і вряди-годи повертається до улюблених літературних занять. Усю свою вагу, весь вплив, який він має в його величності короля, Мор віддає на користь держави, на користь друзів. Адже завжди від щирого серця він прагнув творити добро на радість усім і напрочуд був схильний до милосердя; а тепер, чим більше він може допомогти, тим яскравіше ця риса виявляється. Одних підтримує грошима, інших оберігає своїм впливом, ще інших висуває своїм клопотанням. Кому нічим Мор не може допомогти, тому дає добру пораду. І нікого не відпускає від себе засмученим. Його можна назвати громадянським опікуном усіх бідарів. Він вважає для себе за велике добро підтримувати пригнобленого, рятувати того, хто потрапив у халепу або скрутне становище, повернути в милість відстороненого. Ніхто з більшою радістю, ніж він, не чинить добродійства, ніхто менше, ніж він, ним не дорікає. Досі мені не доводилося зустрічати нікого, хто, маючи стільки