Читати книгу - "Відьомські війни"

Помічаю, що останнім часом люди неохоче відвідують кав’ярню. Поспішають попоїсти і зникнути геть, ніби чогось побоюючись. В меню є овочевий салат та рибна запіканка. Обираю ще чорничні мафіни та трав’яний чай.

Після завершення замовлення, з огидою усвідомлює, що саме замовила. Салат, не маю нічого проти, рибна запіканка теж добре, мафіни, обожнюю десерти. Добре, що у старенької зберігся гарний апетит і моє замовлення не викликало жодної підозри. Пані Кемс не належить до тих юдей, що відрізняються постійністю в замовлених стравах. ЇЇ замовлення кожного разу інше, такий клієнт не кивне і не скаже як зазвичай. Кожен раз необхідно обрати щось новеньке. Це радує та чай, чай. Обрати чай. Я ненавиджу цей напій. Після того що сталося, навіть думка про нього бридка мені. Що ж попорошу склянку води.

Замовлення принесла Лорейн дуже швидко, сама ж офіціантка непомітно забралась подалі і сіла поряд з Роуз. Вони почали спілкуватись. Обговорювали їжу, потім перейшли до вигадування нових рецептів. Нічого цікавого я не почула тому, могла спокійно попоїсти. Кожного разу довелось дивитись у бік фотокартки. Закляття працювало надто добре. Довелось призвичаїтись і не дивитись на обличчя Рудольфа. Закінчивши поїдати запіканку, я зробила декілька ковтків води та відкрила книгу. Виявляється перетравити поживний обід в такому віці необхідно поступово, тому Клавдія бере книгу і продовжує читати, допоки не вирішить, що настав час десерту. Одразу стає зрозуміло, чому Лорейн і Роуз так безцеремонно розмовляють при жінці, не боячись обговорювати все що завгодно. Яка різниця, старенька майже не звертає увагу на них, місцеві плітки чи то проблеми їй не цікаві. Навіть ті речі, які ненароком вона почує, нікому розповісти та й не потрібно.

Дочитуючи 26 главу, я відволікаюсь від книги. Лорейн згадала Клер. Після її сварки з Нейтаном, відвідувачі побоюються заходити в кафе, бідкувалась Лорейн.

— Так вони останнім часом, з поверненням цієї Меган почали сваритись. Найбільша ж сварка між ними сталась після того як вона померла.

— Бідолашна дівчина. Така мила, спокійна.

— Ага, мила, — гнівно погодилась Роуз. — Тільки після її смерті ми не знаємо спокою. Нейтан уникає Кейтлін. Вони приходять окремо до нас. Відвідувачі бояться натрапити на Клер. Вона ж може з’явитись в будь-яку годину. Раніше наші клієнти знали о котрій, наша дорога відвідувачка з’явиться, і скільки приблизно буде знаходитись…Зараз щоcь схоже в гру…вгадати чи не вгадати.

— Не забувай, що з нею був Нейтан, і гумор у Кейтлін був на багато кращий.

Читання книги мені набридає. Книга дійсно цікава та я не можу сконцентруватись. Лорейн та Роуз продовжують обговорювати стосунки Нейтана з Кейтлін. Я ж продовжую слухати. Беру мафін та починаю повільно жувати.

Лорейн схопилась, в двері зайшов новий відвідувач. Вона видихнула з полегшенням і поспішила до нього.

— Нейтан, рада тебе бачити. Як справи? — посміхнулась офіціантка і грайливо принесла меню.

Присутність Нейта в кафе не бентежила пані Кемс, тому я продовжила поглинати мафін. Десерт дуже смачний. Літня жінка відмітила для себе це містечко. Тут вона без проблем спостерігає за колишнім будинком коханого. На його місці тепер продуктовий магазин. Ще один плюс для мене страви в кав’ярні завжди були їй до смаку. Тому я маю змогу смакувати різні десерти та заодно почути горстку новин.

Я намагаюсь боковим зором поглянути в бік Нейтана. Його потужна енергетика була не такою як завжди, емоції поглинули магію. Відчути, що цей юнак потужний темний відьмак дуже важко. Декілька хвилин спостереження дають нагоду дізнатись про життя Нейта. Він виглядає сумним. Стримує усі емоції, намагається видаватись сильним. Здається моя смерть вплинула на нього більше, ніж повинна. Сподіваюсь з часом поганий настрій минеться. Не може ж цей хлопчина сумувати за мною, так як сумує пані Кемс за Рудольфом. Знову згадка цього імені стала тягарем для мене. Пора збиратись, не хочу очікувати появи Клер, хоча маю змогу поспостерігати за нею в образі постійної клієнтки кав’ярні, все ж краще не буду цього робити. Я вирішила не братись за помсту. Поспішне рішення — спокуса помститися залишається. Добре, що мій основний клопіт пошук. Магія, якою я тепер володію надто потужна і бажання помститись занадто часто виникає в моїй голові.

Збираю усі речі. Лорейн принесла рахунок. Я розплачуюсь, і відразу на думку спадає, що старенька зазнає з мого боку не тільки часових збитків, а й фінансових. Необхідно буде компенсувати їй усі затрати.

Я повільно покидаю кав’ярню. Лорейн разом з Роуз співчувальним поглядом проводжають мене. Нейт байдуже продовжує їсти лазанью. Я кидаю на нього невдоволений погляд. Магія підказує мені, що пані Кемс засуджує поведінку юнака. Що ж я не збираюсь звертати на це увагу. Я надто заклопотана. По дорозі до будинку в якому мешкає літня жінка я маю змогу зануритись ще раз у її спогади, аби якомога краще збагнути, що це означає бути пані Кемс.

Глава 17. Образи

З кожним днем Меган зникає, замість неї з’являється Сесилія Хансте. Помічниця містера Барнерсома проводить декілька годин в маєтку Майкла Треаса. Жінка доглядає за будинком. Займається деяким переставлянням гарнітури. Особливу цікавість в неї викликає бібліотека. Саме за такою схемою я зараз працюю. Випробовую в маєтку різні закляття, намагаючись знайти реліквію. Зізнаюсь це важко. Підбирати постійно закляття. Важко ще бути в чужому образі. Не скажу, що Сесилія занадто складна людина. В порівняні з пані Кемс це розминка перед тренуванням. Найважче знаходитись в образі старенької бабці. Я вже починаю плутатись у власних судженнях. Їх думки, емоції, почуття, спогади сильно впливають на моє світосприйняття. Жодним чином я не могла подумати, що вдавати когось, володіючи багажем спогадів буде на стільки нестерпно. Я розчиняюсь у хвилях чужих життів, забуваючи про власне. Єдине, на що поки не впливають мої магічні перетворення є пошук реліквії. Невдача за невдачею супроводжують мене. Часом думаю, чи не повернутись мені до без магічного пошуку. Перекладати книгу за книгою. Така думка досить непогана. Тільки існує невеличке але. Перебувати в образі Сесилії надто довго не можна. Тед Барнерсом, хтось зі знайомих помічниці або вона сама власною персоною помітять, обов’язково хтось знайдеться, занадто довге перебування у маєтку Треаса. Ще одне але, я не можу занадто довго знаходитись в образі цієї жінки. Мене лякає думка, що колись знявши закляття я почну поводитись, як ті особи чиї образи копіюю. Почну використовувати їх судження, погляди на життя, перетворюватимусь на особистість, якою не хотіла бути. Втрачу власне я. Страхи пов’язані з цим, інколи зводять