Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

біжить по глибокому снігу, борсається в ньому, це виглядає смішно. Але ви й у тих умовах зберігали якусь урочистість. Ви бігли і борсалися, але робили це як королева, і я не міг відвести від вас погляду. Можливо, зіграло роль і те, що в мене давно не було жінки. А я ж молодий і здоровий самець, і тілесні хвилювання вмить накрили мене з головою. Я сидів і споглядав вас Геть утратив голову. Забув про постріли і вибух, про тривожні гудки потяга, забув про все. Я згадав пригодницькі книги, які читав в університеті. Уявив, що на потяг напали індіанці, а ви — чарівна красуня, що тікає від тих кровожерливих дикунів. Уявляєте? Оце так і думав! Кажу ж вам, якесь потьмарення, темрява у вигляді вашої сонячної краси, що захопила мій розум. Я дочекався вас, подав руку, я думав підхопити вас і мчати аж до кубельця кохання! Все мало відбутися наче у книгах, але натомість ви наставили на мене той іграшковий браунінг зі свого ридикюля. Я не повірив у серйозність ваших погроз, ви ж видавалися мені янголом небесним. Але ви швиденько опустили мене з небес на землю, розбивши губи руків’ям браунінга Судячи з того, як уміло ви це зробили, били ви не вперше. Чи не так? Я — дворянин у якомусь надцятому коліні, але ніщо людське мені не чуже, а ця зуботичина повернула мене до реальності, так само, як і звичайного мужика Я зрозумів, що потрапив у халепу. Особливо коли побачив ваших товаришів. Та було пізно бідкатися, треба було рятуватися. Що-що, а вирішувати швидко я вмію, тож мені довелося почати гру. Гру не заради гри, а щоб урятуватися від жорстоких злочинців.

— То ви одразу почали Придурюватися? — несподівано питає Олена.

— Ні, спочатку я просто злякався. Особливо коли ви розбили мені губи руків’ям вашого браунінга До речі, дарма ви це зробили, це ж могло викликати підозри у людей, які приїздили до мене. Дуже нерозважливо. Але не мені вас вчити. Так ось, грати я почав, коли вже приїхав додому і мав трохи часу, щоб усе обміркувати. Я бачив, що ви серйозно налаштовані й вам немає чого втрачати. Ваш товариш Євген був досвідченою людиною з блискавичною реакцією. У вас була зброя, револьвери, бомби. Тож у мене не було шансу просто втекти. Так само я дуже ризикував, якби спробував комусь подати знак До мене приїздив мій товариш, граф Осика-Маєвський, але він був лише з якимось хуторянином Навіть якби вони зрозуміли мій знак, що б вони вдіяли? Та нічого. А я був би вбитий. Навіть якби зрозуміли, наскочили б козаки, ви б відстрілювалися і неодмінно вбили мене, ще б і будинок висадили тими бомбами. То доводилося вигадувати щось складніше. Ну, я і вигадав. Спочатку кинувся на Євгена. Дочекався того моменту, поки він відкладе револьвер. Я боявся, щоб він випадково мене не застрелив. А так я отримав кулаком по голові і впав як підкошений. Коли ж опритомнів, став удавати з себе трохи божевільного. Почав проповідувати вам заповіді Христові, вступав у суперечки, намагався переконати в хибності вашого шляху. Окрім доказу свого божевілля, я намагався відволікти вас і від сейфа Але Євген, він же був досвідчений злодій, знайшов його, здогадався, що там можуть бути гроші. Почав вимагати код. Я розумів, що мене можуть просто вбити, якщо я віддам гроші. І я закатав істерику про мученика заради Христа Так, було боляче, особливо коли Євген відрізав мій мізинець по шматочку. Чесно кажучи, я такого від вас не чекав, сподівався, що ви більші ідеалісти. Але пізно було змінювати тактику, треба було грати до кінця. І я грав. Причому, це не була гра заради гри. Ні, я грав на перемогу. Я тверезо оцінював ризики. Як би Євген не погрожував, як би не тицяв мені револьвером у рот, вбивати мене було йому невигідно. Бо ж Сашко був слабкий, і треба було перечекати кілька днів, щоб він набрався сил. А без мене живого і більш-менш здорового не викликати підозр було б важко. То коли я шепотів про муку заради Христа, я розумів, що Євген не стрілятиме.

— Якби ти віддав гроші, ми б просто пішли!

— Не впевнений. Навіщо вам залишати свідка? До того ж, це мої гроші! Мої двадцять дві тисячі, зароблені важкою працею.

— Якою працею! Ти — клятий експлуататор, ти лише п’єш кров з народу, а сам нічого не робиш!

— Дуже примітивний погляд, Олено, я аж трохи розчарований. Я не п’ю кров, я успішно керую і торгую, чесно заробляю гроші за тими правилами, які є в суспільстві. Не подобаються правила — добре, змінюйте їх, але доти я — чесна людина. Та повернемося до справи. Отже, я хотів вижити і залишитися з грошима. Тож доводилося і далі грати божевільного. Але я не хотів загратися. Я розумів, що скоро Сашкова рана загоїться, і ви зможете поїхати геть. Тоді ви не будете обтяжені необхідністю зберігати мені життя, і це може погано для мене закінчитися. Треба було дати вам якусь надію, якийсь інший варіант заволодіння грішми, окрім мого катування і вбивства Я напружено вигадував, як вчинити, а потім відчув вашу слабкість. Непевність. Помітив ваші погляди на Сашка, його байдужість до вас І цілком природне жіноче роздратування від холоду коханого. Тоді я вирішив зіграти на цьому. Удав, що закохався у вас Це було дуже просто, бо ви ж справді прекрасна, Олено, і закохуватися у вас легко та чудово. Ви незабутня жінка, про яку я буду згадувати все життя. Чесно вам кажу, та ви й самі розумієте, що зараз мені немає жодного резону вам брехати. Я був у захваті від вас, саме завдяки цьому моя гра і була такою переконливою. Я майже насправді закохався у вас, хоча, звісно, тримав себе у руках. Я не знав, яким сильним було ваше розчарування, очікував, що ви спробуєте обдурити мене. Коли ви поїхали, я переховав гроші з сейфа, поклавши туди порізані папірці. Ті пачки, які я вам показував, були не гроші, а папір. Я ж не хотів ризикувати. Ви повернулися, як я й чекав. Далі я збирався вам дати кілька хвилин тріумфу, щоб ви відчули, наче обдурили мене. Але несподівано ви сказали, що вирішили покинути своїх спільників, піти на спочинок. Разом зі мною. Чесно скажу, це була дуже несподівана і дуже спокуслива