Читати книгу - "Таргани"

Нам, живим. І нами, хай там як, теж керує відповідальність.

Отже, відповідальність. Якщо він і намагався поховати щось останній рік, так це відповідальність. Чи то за живих, чи за мертвих, за самого себе чи за інших. Вона викликала в ньому тільки комплекс провини й ніколи не винагороджувалася. Ні, про нього не скажеш, що ним керує відчуття відповідальності. Напевно, Торхус має рацію, мабуть, насправді мета Харрі аж ніяк не тріумф справедливості. Скоріше тільки дурне марнославство заважає йому визнати, що слідство треба просто припинити, і він завзято намагається піймати хоч когось, неважливо кого, тільки б віддати його під суд і вважати справу розкритою. Може, весь цей галас — газетні заголовки й схвальні відгуки після повернення з Австралії — значив для нього набагато більше, ніж він звик думати? А ця впевненість — що він усе здолає й через усе переступить, аби тільки скоріше повернутися додому й зайнятися справою Сестреняти, — виходить, усього лише привід? Тому що, чорт забирай, для нього насправді найважливіше — досягти успіху?

На якусь мить усе затихло, здавалося, Бангкок затамував подих. І знову повітря розрізали звуки суднової сирени. Такі жалібні. Наче це сурмить самотній слон, подумалося Харрі. Потім знову загуділи машини.

Повернувшись до себе у квартиру, він знайшов на килимку біля дверей записку: «Зустрінемося в басейні. Руна».

Харрі згадав, що біля кнопки «5» у ліфті було написано: «Басейн». Піднявшись на п'ятий поверх, він відчув запах хлорки. За рогом справді був басейн під відкритим небом, обабіч від нього були влаштовані балкони. Вода слабко поблискувала в місячному сяйві. Присівши навпочіпки, він опустив руку У воду.

— Твоя стихія, правда?

Руна нічого не відповіла, тільки легко відштовхнулася ногами й пропливла повз нього, а потім знову пірнула. Її одяг і протез лежали в шезлонгу.

— Ти знаєш, котра зараз година? — запитав він.

Вона випірнула прямо перед ним, обхопила його за шию й м’яко відштовхнулася. Харрі був зовсім не готовий до такого повороту подій, не втримався й, відчуваючи під своїми руками її гладеньку шкіру, шубовснув разом із Руною в басейн. Обоє не вимовили ні слова, тільки розсовували руками воду, схожу на важку теплу ковдру, зариваючись у неї з головою. У вухах шуміло й лоскотало, і Харрі здавалося, що його голова роздувається. От вони досягли дна, і тоді Харрі, відштовхнувшись ногами, потягнув Руну вгору, на поверхню.

— Ти божевільна! — видихнув він.

Вона тихо розсміялася й стрімко відплила геть.

Коли Руна вийшла з басейну, Харрі лежав на бортику в мокрому одязі. Відкривши очі, він побачив, що дівчина взяла сачок і намагається піймати велику бабку, що сиділа на водяній гладіні.

— Просто диво! — вигукнув Харрі. — Я був упевнений, що єдині комахи, які можуть вижити в Бангкоку, — це таргани!

— Дехто з гарних теж виживає, — відповіла Руна й обережно підняла сачок. Потім випустила бабку, і та з тихим гудінням почала кружляти над басейном.

— А що, таргани не гарні?

— Фу, гидота!

— Але вони не небезпечні й не злі.

— Може, й ні. Але й гарного в них теж, по-моєму, нічого немає. Вони просто існують, і край.

— Вони просто існують, — повторив за нею Харрі без іронії, скоріше задумливо.

— Вони такими створені. Такими, що нам увесь час хочеться розчавити їх. Якщо їх забагато.

— Цікава теорія.

— Послухай, — прошепотіла вона. — Всі навколо сплять.

— Бангкок ніколи не засинає.

— Ні, ти все-таки, послухай. Це звуки сну.

Ручку сачка було зроблено з алюмінієвої трубки, і Руна в неї подула. Було схоже на звук діджеріду. Харрі прислухався. Справді — звуки сну.

Руна пішла в душ. Харрі вже стояв у коридорі, викликавши ліфт, коли вона вийшла з душової, обмотана рушником.

— Твій одяг лежить на шезлонгу, — сказав він і закрив за собою двері.

Потім вони разом чекали ліфта. Цифри на червоному табло над дверима ліфта нарешті почали зворотний відлік.

— Коли ти їдеш? — запитала вона.

— Скоро. Якщо раптом що-небудь не спливе.

— Я знаю, ти зустрічався з моєю матір’ю ввечері.

Харрі засунув руки в кишені й кинув оком на нігті на ногах. Руна казала йому, що їх треба б підстригти. Двері ліфта розкрилися, і Харрі зупинився в прорізі.

— Твоя мати запевняє, що була вдома в день убивства батька. І що ти можеш підтвердити це.

Вона застогнала.

— Хочеш, я відповім?

— Та ні, мабуть, — вимовив він.

І відступив назад у кабіну, й обоє подивилися одне на одного, чекаючи, коли двері ліфта закриються.

— Як ти думаєш, хто це зробив? — запитав він нарешті.

Вона продовжувала дивитися на нього, поки стулки дверей не зімкнулися.

Розділ 27

Музика перервалася посередині гітарного соло в «All Along The Watchtower»[28], і Джим Лав здригнувся, зрозумівши, що хтось просто зняв із нього навушники.

Він крутонувся на стільці й побачив, що над ним навис височенний блондин, котрий явно зневажав сонцезахисними засобами; він ледве вміщався в тісній сторожці. Очі незнайомця ховалися за пілотськими темними окулярами сумнівної якості. Джим і сам мріяв про такі, поки нарешті не придбав їх за суму, що дорівнювала його тижневому заробітку.

— Привіт, — сказав здоровань. — Я запитав, чи говорите ви англійською.

Він вимовив ці слова з якимсь невловимим акцентом, і Джим відповів йому по-бруклінськи:

— Принаймні краще, ніж тайською. Чим можу допомогти? Яку фірму бажаєте відвідати?

— Сьогодні ніяких фірм. Я просто хочу поговорити з вами.

— Зі мною? Так ви не контролер із охоронного агентства? Тоді зрозуміло, чому плеєр…

— Я не з охоронного агентства, а з поліції. Моє прізвище Холе. Мій колега, Нхо…

Він зробив крок убік, Джим побачив у дверях тайця з коротко стриженим волоссям і в напрасованій білій сорочці. Хлопець ні на мить не засумнівався, чи справжні документи, які той показав. Зовнішність говорила сама за себе. Він примружився.

— Що, поліція? Скажіть, ви всі, чи що, ходите до одного й того ж самого перукаря? Ніколи не пробували підстригтися по-новому? Наприклад, отак?

І Джим, зареготавши, показав на копицю в себе на голові.

Високий усміхнувся:

— Схоже, ретро вісімдесятих ще не дійшло до поліцейських дільниць.

— Що-що, вісімдесятих?

— Гаразд, проїхали. Хтось може підмінити тебе і чи є тут місце, де б ми могли поговорити?

Джим пояснив, що приїхав із друзями на канікули в Таїланд чотири роки тому. Вони взяли напрокат мотоцикли й рвонули на північ. У маленькому сільці біля річки Меконг, на межі з Лаосом, один із друзів зробив дурість — купив опіум і засунув його собі в рюкзак. По дорозі назад їх зупинила поліцейська машина, усіх