Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

поля бою. Після завзятих боїв Дивізія здобула панівні верхи «Штраднер Коґель» (Stradner Kogel) і «Ґляйхенберґер Коґель» (Gleichenberger Kogel) разом з замком Ґляйхенберґ. Важкі й довгі бої велися за село Ґляйхенберґ. На короткий час виникла критична ситуація на відтинку 29-го полку, якого ворог відкинув назад, але негайно проведений наступ при підтримці легкої та важкої артилерії здобув втрачений терен.

Таким чином Українська Дивізія закрила фронтовий прорив поміж двома арміями й виконала своє завдання. Завдяки введенню Дивізії в дію, 1-ий кавалерійський корпус міг вивести свою 3-тю кавалерійську дивізію з фронтової лінії і залишити її в резерві. Усі частини Дивізії, що брали участь у цьому наступі, включно з польово-запасним куренем, виконали як слід своє завдання. Щоправда, на цьому відтинку фронту ворог не виявляв сильного опору, проте втрати одних й других були великі. У бої не втручалися - з обох боків - ні танки, ні літаки. Успіх Дивізії у перших боях підніс її на дусі та зміцнив у неї самовпевненість. Українці наступали в бою вперто й добре.

Але відразу же після успішного наступу прийшло значно важче завдання - утримати здобутий терен. Це завдання відчула Дивізія відразу в усій своїй гостроті. Від самого початку було ясним, що ворог старатиметься відібрати втрачений терен. І справді, большевики негайно почали протинаступи, які однак вдалося відбити. Тоді почалася плянова підготова ворога до наступу на панівні висоти «Ґляйхенберґер Коґель» і «Штраднер Коґель», супроводжувана сильним артилерійським бомбардуванням. Перші наступи вдалося відбити, а поодинокі вломи замкнути в протинаступах. При тому виявилося, що український вояк, порівняно з німецьким, дуже вразливий на сильний вогонь і його легко витиснути з оборонних позицій. Зате в протинаступах він виявляв свою перевагу й майже завжди здобував утрачений терен. На таких прикметах українського вояка командування Дивізії плянувало свої оборонні дії. Воно слабо обсаджувало позиції першої лінії, але зате тримало великі резерви поблизу фронту. Така тактика також заощаджувала великі втрати від сильного ворожого вогню. Очевидно, що застосування такої тактики вимагало частин з великою кількістю вояків, а Дивізія була чисельно сильна.

Тим часом наступи ворога посилилися. Артилерійська підготова збільшилася. Під сильним тиском виникли прориви крізь фронт на відтинку Дивізії. Дивізія не мала сили прочистити прориви власними частинами. В дію ввелося в резерві залишену 3-тю кавалерійську дивізію. Під час однієї такої критичної ситуації, на командному пункті Дивізії перебував командуючий генерал 1-го кавалерійського корпусу. Наспіваючі невідрадні повідомлення з фронтової лінії так вплинули на нерви Фрайтаґа, що він, так само, як у критичний момент під Бродами, заявив командуючому генералові, що відмовляється від командування Дивізією і відповідальности за її дальшу долю. Командуючий генерал не взяв до уваги резиґнації Фрайтаґа і наказав йому залишитися на своєму посту. За кілька годин ситуація на фронті поліпшилася і ворожі прориви очищено без більших труднощів.

За кілька днів ворог знову прорвався на відтинку одного полку, але становище не було таке вже важке. Проте Фрайтаґ покликав до себе Макарушку і різко скаржився на українців. На цей раз Макарушка у відповідь на закиди Фрайтаґа перейшов у протинаступ і пропонував командирові Дивізії дати доручення Військовій Управі негайно ліквідувати Дивізію. Крім цього, Макарушка сумнівався у точності зголошень щодо сили боєздатних вояків у Дивізії. Він просив дозволу на перевірку стану частин на місцях. При перевірці він зустрів деякі відділи, що перебували в русі, і тому вони зголосили тільки половину свого справжнього стану. З такими відомостями він повернувся до Фрайтаґа, який тоді відкидав дальший тиск Макарушки ліквідувати Дивізію.

Висоти «Штраднер» і «Ґляйхенберґер» кілька разів переходили з рук до рук. Також 3-тя кавалерійська дивізія мусіла кілька разів відсуватися назад. Бої за здобуття цих двох висот коштували обом сторонам багатьох втрат, однак більші втрати понесла німецька сторона, бо ворог переважав чисельно в 4-5 разів. Особливо його артилерійське бомбардування було дуже сильне. У його розпорядженні були також танки, проте літаків не було видно. По німецькому боці не було ні танків, ні літаків. До того бракувало амуніції для артилерії та важкої піхотної зброї.

Також на південному відтинку корпусу в районі Радкерсбурґу розгорнулися важкі оборонні бої, у яких брав участь курінь фюзилерів Дивізії в складі 23-ої танкової дивізії. У цих боях він відзначився, що підкреслив командир цієї дивізії.

Іще раз виявилося, що у випадку українського вояка найважливішу ролю відограють командири: там, де добрий і здібний командир, що вміє завоювати собі серед вояцтва авторитет, там український вояк виявляє найкращі бойові досягнення у витривалості та рішучості у наступі.

В наслідок постійної зміни у фронтовому положенні, були потрібні деякі перегрупування, які пересунули Дивізію на ліве крило корпусу. У ході боїв чималих втрат зазнав 29-ий полк, який відзначився при захопленні Ґляйхенберґу, та 30-ий полк. Обидва полки треба було витягнути з передової лінії для відпочинку та поповнення. Поповнення прибуло з польово-запасного куреня, але все ж таки кожний полк треба було зменшити з трьох до двох бойових куренів. Гірша справа була з вибулими командирами. В боях загинули два курінні командири - Кухта (Kuchta) і Подлеш (Podlesch), а кілька інших поранено. Крім цього, командири 29-го і 31-го полків Дерн (Deern) і Панір (Pannier) мусіли відійти до дивізійного шпиталю у Фелькермаркті. Замінити двох полкових командирів було нелегко, але після відіслання їх обох до шпиталю, треба було з тим погодитися. Призначені на місце вибулих нові полкові командири (Вільднер і Віттенмаєр) повністю виконали свої завдання і добилися добрих успіхів з своїми полками.

Після втрати висот «Ґляйхенберґер Коґель» і «Штраднер Коґель», їх не намагалися відбивати, щоб уникнути зайвих втрат. У загальному становищі здобуття цих двох висот не відогравало жадної ролі. Зате затримано положений на горбі замок Ґляйхенберґ, що розривав ворожу лінію і становив собою головний пункт опору в оборонній лінії Дивізії.

Врешті фронт устабілізувався і Дивізія дістала свій докладно визначений оборонний відтинок, який на правому крилі включав замок і село Ґляйхенберґ, а на лівому доходив до Фельдбаху (не включаючи міста). Головний оборонний пункт Дивізії становив замок Ґляйхенберґ, положений на горі, підніжжя якої вкривав густий ліс. Цей відтинок Дивізія успішно обороняла упродовж усіх боїв. Вона розмістилася на своєму відтинку так, що всі три полки стояли поруч, з чималою резервою позаду. Резерву Дивізії становив курінь фюзилерів та курінь саперів. До резерви можна було зараховувати також польово-запасний курінь, який був розміщений поблизу дивізійного штабу. Таким чином поступово заводиться порядок на відтинку Дивізії, та розчленовується його вглиб. Детально опрацьовано докладний вогневий плян з узгодженням обширу дії всієї