Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

важкої зброї. Правим сусідом була спершу 3-тя, а згодом 4-та кавалерійська дивізія, а лівим - СС-танкова дивізія «Вікінґ». Курінь саперів розбудував оборонні позиції вглиб і забезпечив їх численними міновими полями і різного роду заставами. Згідно з центральним пляном, пожвавлено працю усіх частин над розбудовою оборонних позицій, різних застав, а далі - другої та третьої ліній оборони. Поза тим, усі населені пункти приготовлялися до кільцевої оборони, а дивізійні відділи постачання також реорганізувалися і притягалися до оборонних робіт.

Українська Дивізія з успіхом обороняла призначений їй відтинок фронту. Усі ворожі наступи, що все далі слабнули, були відбиті, тут і там посталі проломи були прочищені у протинаступах. Усі частини зжилися з фронтовими обставинами і спокійно вичікували дальшого розвитку подій. Кожної ночі виходили у передпілля розвідувальні групи, розвідати про ворожі позиції і привести полонених. Штурмові групи нищили висунені вперед ворожі пункти опору, захоплювали зброю й амуніцію чи приводили полонених. У такі дії вояки йшли радо і з бойовим запалом. На своєму відтинку штаб Дивізії мав кожночасно ясну картину ворожих дій.

Навпроти Української Дивізії були розташовані частини так званого 3-го Українського фронту. Одні проти одних стояли східні й західні українці. Відношення сил було яких 3:1 на користь ворога, але відношення важкої зброї та артилерії були ще гірші для нас. Танки й літаки не вступали в бої. По большевицькому боці було багато українців. Цю обставину намагалися використати пропаґандивно обидві сторони. У жвавій пропаґанді большевики використовували гучномовці, летючки і перешептування на те, щоб до них переходили українські вояки Української Дивізії. Деякі сотні піддавалися впливам цієї пропаґанди і з них перейшли вночі до ворога кілька роїв. У протизаходах командування Дивізії часто зміняло частини на фронті резервами або пересувало їх з одного відтинку на інші, щоб таким чином перешкодити воякам у докладному ознайомленні з місцевістю. За весь час оборонних боїв аж до дня капітуляції в Дивізії занотовано 98 випадків переходу до ворога. Це - незначне число, якщо взяти до уваги велику кількість вояків у Дивізії, критичні часи загального розкладу та дезертирство і в німецьких дивізіях корпусу.

Після введення Дивізії у фронтові бої Вехтер від'їхав з Дивізії, щоб відвідати козачі частини та головнокомандувача німецьких військ в Італії генерал-полковника Гайнріха фон Фіттінґгоффа (Heinrich Freiher von Vittinghoff). Знову Бізанц поїхав до запасного полку в Фелькермаркті.

Ще перед своїм від'їздом Вехтер натякав на можливість капітуляції. Він, що був відповідальний за всі чужонаціональні частини в німецькій армії - козацький корпус, Українську Дивізію і східньо-турецькі частини - мав плян стягнути їх усіх до Північної Італії через Тольмеццо і там передати західнім державам. Що більше, Вехтер ще мав ідею приєднати Українську Дивізію до польської армії генерала В. Андерса, виходячи з принципу, що українці в Дивізії - це з юридичного погляду колишні громадяни Польщі. Тому він уважав за доцільне відновити давнішу назву Дивізії «Галицька ч. І», щоб підкреслити її територіяльне походження. На його думку, Дивізія повинна б забезпечитися вдосталь харчами, головне живою худобою, бо треба буде переходити Альпи. Для цього пляну дуже підходило розташування запасного полку в Фелькермаркті, через який вона мусіла б переходити до Італії, а в ньому можна б нагромадити досить харчів і худоби. У всякому разі Дивізія не сміє попасти в руки большевиків, а мусить перейти до англійців або американців. Ці справи Вехтер хотів обговорити з головнокомандувачем німецьких військ в Італії. Перед виїздом Вехтер ще заповів прибуття до Дивізії генерала Павла Шандрука, голови Українського Національного Комітету і головнокомандувача всіма українськими частинами. [35]

Десь у половині квітня 1945 року, з повітряних збройних сил приділено до Дивізії 2 500 вояків, які не мали жадного піхотного вишколу. У цій групі було близько 70 старшин - від хорунжого до сотника - а решта були переважно підстаршини, здебільша в ранґах старшого десятника й бунчужного. Це були техніки обслуговування аеродромів та деякі літуни, які в цю останню стадію війни вже довший час не мали жадного застосування і врешті були передані в розпорядження фронтових частин. Очевидно, що тепер важко було цих вояків будь-як використати, бо вони не мали ані піхотного вишколу, ані бойового досвіду. Раніше Фрайтаґ був би радий з такого зміцнення німецьким елементом, а тепер вони прийшли надто пізно і стали радше зайвим тягарем, ніж допомогою. До того вони ще не мали зброї. Дивізія мала заледве зброї для своїх вояків, а в запасному полку бракувало зброї. Та для Фрайтаґа кожний німецький вояк був добрий вояк і він за всяку ціну хотів їх затримати у Дивізії. Щоб їх включити до Дивізії, треба було б спершу відібрати зброю у 2 500 українців, загартованих у боях, і відправити їх до робочих батальйонів. На їх місце, головне на пости ройових і чотових, прийшли б у боях незагартовані, невишколені вояки, але німці. Очевидно, таке вирішення справи в останній стадії війни дуже принизило б українців. Після довгих нарад Фрайтаґ врешті залишив цей плян і вирішив, що всі новоприбулі вояки мусять спершу відбути піхотне бойове навчання. А тому, що недавно поповнений польово-запасний курінь міг прийняти на навчання тільки 1 200 вояків, решту розподілено поміж іншими частинами Дивізії на навчання. Деяку частину з них, головне радистів, телефоністів та інших техніків, відразу включено до відповідних відділів Дивізії. Що мало б статися з іншими вояками після 3-4 тижнів бойового навчання, ніхто не знав. Усе залежало від дальшого розвитку подій. Також командири поодиноких полків не були однієї думки щодо включення цих вояків до їхніх частин. Командир 29-го полку відразу відкинув пропозицію включення цих вояків до його частини. Тотожню думку відстоював начальник штабу. Зате командир 30-го полку був іншої думки. Він бажав якнайшвидшого й найчисленнішого включення цих вояків до його частини. Його бажання було задоволене як експеримент, і тим самим створено третій курінь у 30-му полку. Два інші полки вже перед тим одержали поповнення і створили треті курені. Варто ще згадати і про інший плян Фрайтаґа. Він хотів через перегрупування створити у кожному полку один чисто німецький курінь, але через незвичайні організаційні труднощі (адже всі частини перебували на першій лінії фронту) цей плян був відкинутий. Капітуляція унеможливила будь-яке застосування цих вояків з повітряних збройних сил. Крім включення більшої кількости до 30-го полку, решта їх перебувала останні дні війни на бойових вправах у запасному курені чи в окремих частинах Дивізії. Добре, що так склалося, бо таким чином уникнено ще одного нового