Читати книгу - "Навіжені в Перу"

якоюсь чорною клейкуватою субстанцією. У мене аж щелепа відвисла від здивування, адже такого я ще ніколи до цього не бачив. Мауріціо тим часом кволо відбивався. У той же час від бараків уже поспішали інші копачі, на ходу патраючи принесені з дому подушки і вигрібаючи з них білосніжне пір’я. Аж тоді я втямив, що відбувається… Через кілька хвилин Мауріціо Хернена за всіма канонами класичної американської літератури нещадно вимазали дьогтем і виваляли в пір’ї. Затим, під переможне улюлюкання юрби, сіромаху всадовили на стільчик, здійняли над головами і тричі переможно пронесли круг табору. Красиве було видовище, що там казати…

Намагаючись вгамувати тремтіння долонь, я продовжив обстежувати табір. Якоїсь миті мою увагу привернув якийсь рух у невисокій, але густій траві на одному з пагорбів, що обступали дорогу, котра сполучала будівельну площадку і бараки. Саме цим шляхом я мусив би повертатись з поїздки до столиці, якби не помітив загадковий димок і не почув, як кричить Мауріціо. Навівши різкість, я спрямував скельця на пригірок. Тут-таки колючий клубок жаху перечавив мені горлянку: на обох пагорбах причаїлася ціла дюжина робітників, озброєних битками, ломами та ножами, причому один з них тримав напоготові великого сірого мішка з грубої тканини. Всі вони затаїлися, спрямувавши погляди на заїжджену ґрунтовку, що тяглася повз розкопані ями для фундаментів, терпляче чекаючи на появу… на появу мене… Ураз я зрозумів, кого бачив далеко на горизонті при наближенні до ровів Деліріона. Не відриваючи бінокля від очей, я різко повернув обличчя праворуч, — загадковий спринтер уже майже добіг до перших скелястих відрогів на сході, — а тоді щосили загорлав:

— Тьомо, трясця твоїй матері, почекай мене-е-е!!!

І помчав слідом за напарником.

11

Мораль цієї історії проста: заклинаю вас, панове, ніколи не починайте махлювань і крутеликів з державою! Не слід переоцінювати свої сили і починати «мутити» щось проти урядовців та чиновників. Яким би розумником ви не були, владні акули зжеруть вас разом із тельбухами й навіть не подавляться. Якщо ви спритний, меткий і вигадливий аферист, краще найміться на держслужбу — з часом наберетесь досвіду, станете лепським службовцем і заживете пристойним життям…

10 липня, 1—16, 25–30 серпня 2010 // Київ, Рівне

Як грохнули Скаженого Білла

1

В житті кожного нормального мужчини настає певний період, коли йому страх як хочеться піти куди-небудь і покопатися в землі, аби знайти захований скарб.

2

Розвиток переважної більшості людських немовлят характеризують дві визначні події. Перша знакова подія — це момент, коли малюк твердо спинається на ноги і починає самостійно ходити. Тепер він більше не залежить від батька чи матері і може пересуватися без допомоги дорослих. Завдяки цьому світ, що оточує карапуза, суттєво розширюється, віднині він може дістатися до речей, про існування яких раніше навіть не здогадувався, оглянути, дослідити і спробувати збагнути їх призначення.

Друга вагома подія у житті малюка — це день, коли голопуцьок починає говорити. Я маю на увазі не якесь безбарвне бекання на кшталт «та-то», «ма-ма», «ба-ба» чи «пі-пі». Говорячи про другий важливий етап розвитку дитини, я маю на увазі той момент, коли маля починає говорити осмислено, а не галайкати, як шимпанзе. Відтепер про призначення всіх тих речей, до яких малюк самотужки дотягнувся і які спізнав (поламав цебто), він може спитати у батьків, друзів чи вихователів. Це дуже важливий етап, що знаменує початок повноцінного пізнання Всесвіту.

Тьомик від народження був особливою дитиною, а тому просунувся значно далі у процесі еволюції у порівнянні зі своїми ровесниками: його розвиток характеризувався не двома, як в усіх, а трьома визначальними етапами.

Насамперед у віці рівно 366 днів він почав ходити. Без усілякої попередньої підготовки хлоп’я зіп’ялось на ноги і почало ганяти по квартирі. Часом Тьомика заносило, внаслідок чого він з вереском влітав під стіл, зчісуючи шкіру на лобі, або ж пацан боляче лупився макітрою об дубову шафу, не втримуючи рівновагу на особливо крутих поворотах. Однак саме після того пам’ятного 366-го дня хлопчина більше ніколи не пересувався на чотирьох кінцівках.

На двадцятому місяці Артемчик заговорив. Відтоді він діставав усіх дорослих запитаннями «чому небо синє?», «скільки зубів у крокодила?», «чому у котів хвіст тільки один, а лап аж чотири?», «що буде, якщо тарганів запихати в розетку?» тощо.

А проте на цьому Артем не спинився і пройшов ще одну відмітку в своєму розвитку, котра чи не найбільше вплинула на формування його багатогранної особистості: коли йому виповнилось три з половиною рочки, Тьомик навчився свистіти.

Усе трапилось наступного дня після того, як по телевізору показали хвацький американський вестерн з Клінтом Іствудом у головній ролі. В одному з епізодів фільму головний герой (бідний, але чесний ковбой, який знав, як зробити тридцять два постріли поспіль із шестизарядного кольта) грізно свистів услід бандитам, що спалили ранчо його немічної матері. Очевидно, праведний скотар намагався таким чином надоумити тих нехристів і скерувати їх на шлях порядності та послуху. Невідомо, що саме справило таке глибоке враження на Тьомика, — сюжет стрічки, герой Клінта Іствуда чи, власне, його свист, — однак наступного ранку за сніданком хлопчик зосередився, видовжив губи трубочкою і спробував тихенько свиснути. Не повірите, але в нього вийшло з першого разу! Та ще й як вийшло! Так красиво і голосно в усій їхній багатоповерхівці ще ніхто не свистів!

Тато недооцінив загрози, що нависла над усім сімейством, а тому спершу похвалив синочка. Мовляв, молодець, сину, будуть з тебе люди! Підбадьорений похвальбою, Артемчик тут-таки втягнув щоки і засвистав так, що аж шиби затрусилися. Батько відразу розкаявся, проте було вже пізно — Тьомик присвиснув утретє, цього разу ще більш пронизливо — і його предок із жахом збагнув: життя уже ніколи не буде таким, як раніше.

Протягом наступних днів Тьомик сягнув нового рівня сприйняття реальності. Він свистів за столом у кухні, відмовляючись їсти, вищебечував у ванній, коли його купали, свистав на прийомі у логопеда, тим самим доводячи лікаря до сказу, пересвистував регулювальника на перехресті, і навіть коли тато, в якого врешті-решт не витримали нерви, взявся шмагати малого Артема широким армійським паском, вимагаючи, аби той припинив свистюче неподобство, маленький Тьомик висловлював своє обурення й образу через несправедливе покарання тихеньким сюрчанням.

3

Я сидів на потріпаній картонці, сплівши ноги лотосом і присунувшись упритул до вогню. Був початок листопада, самісінький розпал весни у південній півкулі. Попри це ніч видалась зимною, і тілом час від часу прокочувались неприємні дрижаки. Склавши руки на грудях, я схилився над