Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

між юними чаклунами й чарівницями різних національностей... аж доки смертність не зросла аж так, що турнір було зупинено.

- Смертність? - стурбовано прошепотіла Герміона. Проте більшість учнів не поділяли її тривоги. Вони збуджено перешіптувалися, та й Гаррі самому було цікавіше більше довідатися про турнір, аніж перейматися смертями, що сталися сотні років тому.

- За минулі століття було кілька спроб відновити турнір, - вів далі Дамблдор, - та жодна з них не здобулася на успіх. Однак наші відділи міжнародної магічної співпраці, а також магічної фізкультури і спорту вирішили, що настав час для нової спроби. Цього літа ми ретельно попрацювали над тим, щоб жоден чемпіон або чемпіонка не зазнали смертельної небезпеки.

Директори Бобатону і Дурмстренґу прибудуть сюди в жовтні з остаточними переліками претендентів, а відбір трьох чемпіонів відбуватиметься під час Гелловіну. Непідкупний суддя вирішить, хто з учнів найдостойніший змагатися за Тричаклунський кубок, за честь своєї школи і за персональний приз - тисячу ґалеонів.

- Це мій шанс! - прошепотів Фред Візлі, і обличчя в нього аж засяяло від перспективи такої нечуваної слави й багатства. Та не він один уявив себе чемпіоном Гоґвортсу. Гаррі бачив, як за столами учні пожирали поглядами Дамблдора або гарячково перешіптувалися з сусідами. Та ось Дамблдор заговорив знову, і в залі відразу запанувала тиша.

- Я знаю, що кожен з вас прагнув би завоювати для Гоґвортсу Тричаклунський кубок, - сказав він, - але директори шкіл-учасниць та Міністерство магії узгодили певні вікові обмеження щодо цьогорічних претендентів. Отже, учасниками конкурсу зможуть стати лише повнолітні учні, яким виповнилися не менше сімнадцяти років. Ми, - Дамблдор заговорив трохи голосніше, бо дехто з учнів заобурювався, а близнюки Візлі взагалі оскаженіли, - вважаємо це необхідною умовою, адже турнірні завдання залишаються складними й небезпечними попри всі запобіжні заходи, тож малоймовірно, щоб з ними могли впоратися учні молодших класів. Я особисто подбаю, щоб жоден неповнолітній учень не зміг замилити очі нашому непідкупному судді й хитрощами стати чемпіоном Гоґвортсу. - Він зиркнув на протестуючі обличчя Фреда й Джорджа, а його ясно-сині очі зблиснули. - Тому я прошу: якщо вам не виповнилося сімнадцяти років, на конкурс не зголошуйтесь.

У жовтні сюди прибудуть делегації Бобатону і Дурмстренґу. Вони залишаться з нами на більшу частину року. Я знаю, що ви гостинно приймете наших закордонних гостей, а також щиро підтримаєте обраного чемпіона або чемпіонку Гоґвортсу. Однак уже пізня година, а завтра зранку вам треба прийти на уроки бадьорими й виспаними. Спати! Мерщій!

Дамблдор сів на місце й почав розмовляти з Дикозором Муді. Учні галасливо повставали з-за столів і попрямували до дверей у вестибюль.

- Так не можна! - обурився Джордж Візлі, що не приєднався до юрби, а скочив на ноги і гнівно вп'явся очима у Дамблдора. - Нам буде сімнадцять у квітні, невже нам не можна буде хоч спробувати?

- Мене вони не зупинять, - затявся Фред, люто зиркаючи на вчительський стіл. - Чемпіони зможуть робити те, чого нам ніколи тут не дозволяють. А ще ж і приз - тисяча ґалеонів!

- Ага, - повторив Рон з відсутнім виразом обличчя. - Тисяча ґалеонів...

- Ходімо вже, - гукнула Герміона, - ми тут залишимося самі, якщо ви не зрушите з місця.

Гаррі, Рон, Герміона, Фред і Джордж пішли до вестибюлю. Фред з Джорджем намагалися вгадати, як саме Дамблдор не допустить до участі в турнірі тих, кому не виповнилося сімнадцяти.

- А що то за непідкупний суддя, котрий вирішуватиме, хто стане чемпіоном? - поцікавився Гаррі.

- Не знаю, - відповів Фред, - але ми мусимо якось його обдурити. Думаю, Джорджику що нам вистачить кількох крапель старечого зілля...

- Але ж Дамблдор знає, що ви неповнолітні, - засумнівався Рон.

- Знає, але хто стане чемпіоном, вирішуватиме не він, - розсудливо мовив Фред. - Мені здається, що суддя просто обере найкращого з тих, хто записався на конкурс, і не зважатиме, скільки кому років. Просто Дамблдор не хоче, щоб ми подавали свої кандидатури.

-Але ж бували смертельні випадки! - стривожено нагадала Герміона, коли вони зайшли у двері, сховані за гобеленом, і вузенькими сходами рушили вгору.

- Так, - відмахнувся Фред, - але ж то було хтозна-коли! Та й узагалі - хто не ризикує, той не п'є шуму панського! Рон, а що, коли ми придумаємо, як обкрутити Дамблдора? Візьмеш участь у конкурсі?

- Як гадаєш? - спитав у Гаррі Рон. - Було б класно, ге? Хоч вони, мабуть, захочуть когось старшого... не знаю, чи ми готові...

- Я точно не готовий, - похмуро озвався за спинами у Фреда й Джорджа Невіл. - Але моя бабуся, мабуть, хотіла б, щоб я спробував. Вона завжди каже, що я повинен підтримувати родинну честь. Мені лише треба... ой!... - Невілова нога провалилася між сходинками. У Гоґвортсі було безліч таких сходів з пастками. Старші учні саме про цю підступну сходинку давно вже знали й перестрибували її автоматично, але Невіл, як завжди, знову про неї забув. Гаррі й Рон схопили його під пахви й витягли назад, а лицар в обладунках нагорі аж забрязкав і зарипів зі сміху.

- Замовкни, ти, - гаркнув йому Рон, грюкнувши по заборолу.

Вони підійшли до входу у ґрифіндорську вежу, що ховався за великим портретом Гладкої Пані в рожевій шовковій сукні.

- Пароль? - спитала вона.

- Бридня, - озвався Джордж.

Портрет відхилився, відкривши отвір у стіні, крізь який вони всі пролізли. У каміні потріскував вогонь, обігріваючи круглу вітальню, де було багато столів та м'яких крісел. Герміона похмуро зиркнула на мерехтливе полум'я, і Гаррі виразно почув, як вона пробурмотіла «рабська праця», перш ніж сказала їм «на добраніч» і попрямувала до дівчачої спальні.

Гаррі, Рон і Невіл піднялися гвинтовими сходами у свою спальню, що містилася на верхньому поверсі вежі. Під стінами височіло п'ять ліжок зі стовпчиками й темно-червоними запонами, а біля них стояли валізи їхніх власників. Дін і Шеймус уже готувалися до сну. Шеймус причепив до узголів'я ліжка ірландську стрічку, а Дін повісив над тумбочкою плакат Віктора Крума. Поряд висів його старий плакат Вестгемської футбольної команди.

- Маразм, - зітхнув Рон, киваючи на нерухомих футболістів.

Гаррі, Рон і Невіл перевдяглися в піжами й полягали. Хтось, очевидно, ельф-домовик, уже поклав під простирадла грілки. Було неймовірно затишно лежати в ліжку, прислухаючись до бурі, що лютувала надворі.

- Мабуть, я теж запишуся, - сонно пробурмотів у темряві Рон, - якщо Фред і Джордж придумають, як... Такий турнір... усе ж може бути, правда?

- Ага... -