Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

треба дістатися до "Медових руць", якщо він хоче вчасно повернутися до школи... Біля нього нервово сіпнула ногою Герміона.

— То що привело вас у наші хащі, пане міністре? — пролунав голос мадам Розмерти.

Гаррі побачив, як Фаджеві сідниці засовалися на стільці, наче він перевіряв, чи ніхто не підслуховує.

— Що ж іще, моя люба, як не Сіріус Блек? — ледь чутно відповів Фадж. — Ти ж, мабуть, чула, що сталося в школі на Гелловін?

— Та різні чутки доходили, — зізналася мадам Розмерта.

— Геґріде, ти що, розпатякав усе на цілий шинок? — роздратовано мовила професорка Макґонеґел.

— Пане міністре, ви вважаєте, що Блек і досі десь тут? — прошепотіла мадам Розмерта.

— Я в цьому переконаний, — відрубав Фадж.

— Ви знаєте, що дементори уже двічі обшукували мій шинок? — обурилася мадам Розмерта. — Відлякали усіх моїх клієнтів... це дуже шкодить бізнесові, пане міністре.

— Розмерто, люба моя, мені вони також не подобаються, — зніяковів Фадж. — Але мусимо... запобіжні заходи... прикро, але що вдієш... я щойно з ними зіткнувся. Вони розлючені на Дамблдора — він не пускає їх на територію школи.

— Ще цього не вистачало! — гостро озвалася професорка Макґонеґел. — Що б то була за наука, якби довкола сновигали ті почвари?

— Суща правда! — пискнув крихітний професор Флитвік, чиї ніжки гойдалися високо над підлогою.

— Проте, — наполіг Фадж, — вони захищають вас від значно гіршого... ми ж усі розуміємо, на що здатний Блек...

— Ви знаєте, мені й досі важко в це повірити, — замислилася мадам Розмерта. — Я б і подумати не могла, що Сіріус Блек стане служити темним силам... я ж пам'ятаю його ще хлопчиком у Гоґвортсі. Якби ви мені тоді сказали, що з нього вийде, я б вирішила, що ви перебрали медовухи.

— Ти ще не все знаєш, Розмерто, — похмуро озвався Фадж. — Його найгірші злочини мало кому відомі.

— Найгірші? — перепитала мадам Розмерта, а її голос аж забринів від цікавості. — Тобто ще гірші, ніж убивства усіх тих бідолах?

— Саме так, — підтвердив Фадж.

— Не може бути. Хіба існує щось гірше?

— Ти казала, Розмерто, що пам'ятаєш його з Гоґвортсу, — тихо промовила професорка Макґонеґел. — А пригадуєш, хто був його найкращим приятелем?

— Аякже, — усміхнулася мадам Розмерта. — Вони були нерозлийвода, правда? Скільки разів приходили сюди — ой, як вони мене тоді смішили! Така весела парочка — Сіріус Блек і Джеймс Поттер!

Кухоль вислизнув з Гарріних рук і дзенькнув об підлогу. Рон ткнув його ногою.

— Саме так, — погодилася професорка Макґонеґел. — Блек і Поттер. Душа цілої компанії. Обидва розумні... блискучий розум... правда, гірших бешкетників ні до, ні після них, мабуть, не було...

— Тєжко сказати, — реготнув Геґрід. — Фред із Джорджем могли б дати їм фори.

— Блек і Поттер були як брати! — втрутився професор Флитвік. — Нерозлучні!

— Так воно й було, — підтвердив Фадж. — Поттер нікому так не довіряв, як Блеку. Вони й після школи приятелювали. Блек був дружбою на весіллі Джеймса і Лілі. А згодом став хрещеним батьком Гаррі. Звичайно, Гаррі про це не знає. Можете уявити, як би він страждав...

— Через те, що Блек злигався з Відомо-Ким? — прошепотіла мадам Розмерта.

— Гірше, моя люба... — Фадж стишив голос. — Мало кому відомо, що Поттери знали: Відомо-Хто їх переслідує. Дамблдор, який завжди невтомно боровся з Відомо-Ким, мав кілька добрих шпигунів, і один з них сповістив, що Джеймсові й Лілі загрожує небезпека. Дамблдор відразу їх попередив і порадив десь сховатися. Але від Відомо-Кого сховатися не так легко, і Дамблдор підказав їм скористатися чарами Довіри.

— А як вони діють? — мадам Розмерта з цікавості затамувала подих. Професор Флитвік прокашлявся.

— Це неймовірно складні чари, — пропищав він, — вони магічно запечатують якусь таємницю в глибині чиєсь душі. Особа, обрана для зберігання таємниці, називається Тайнохоронець. Таку таємницю неможливо розкрити — хіба що, звісно, сам Тайнохоронець вирішить її розголосити. Відомо-Хто міг би роками шукати Лілі та Джеймса, але так би їх і не знайшов, навіть, якби тицьнувся носом у вікно їхньої вітальні!

— То Блек був Тайнохоронцем Поттерів? — прошепотіла мадам Розмерта.

— Саме так, — відповіла професорка Макґонеґел. — Джеймс Поттер запевняв Дамблдора, що Блек радше загине сам, аніж їх видасть, що Блек і сам подумує про схованку.. але Дамблдор усе одно хвилювався за них. Пригадую, він навіть запропонував себе на їхнього Тайнохоронця.

— Він підозрював Блека? — охнула мадам Розмерта.

— Він мав інформацію, що хтось близький до Поттерів інформує Відомо-Кого про кожен їхній крок, — похмуро відповіла професорка Макґонеґел. — Він якийсь час підозрював, що серед нас є зрадник.

— Але Джеймс Поттер наполягав на Блекові?

— Так, — важко зітхнув Фадж. — А тоді не минуло й тижня після застосування чарів Довіри, і...

— Блек його зрадив?! — зойкнула мадам Розмерта.

— Так. Блекові набридла роль подвійного агента, він вирішив відверто оголосити про свою підтримку Відомо-Кого, але хотів це зробити, очевидно, після смерті Поттерів. А далі ми всі знаємо: Відомо-Хто зазнав краху, коли зустрівся з малим Гаррі Поттером. Його сила пропала, і він утік. А Блек опинився ні в сих ні в тих: його патрон зазнав поразки саме тоді, коли виявилося, що він зрадник. Блек не мав іншого вибору, як рятуватися втечею...

— Продажна шкура, шляк би його трафив! — Геґрід вилаявся так гучно, що півшинку стихло.

— Тсс! — просичала професорка Макґонеґел.

— Я си зустрів його! — хрипів Геґрід. — Я був, мабуть, останній, хто його бачив, перед тим, як він повбивав усіх тих людей! Це ж я забирав Гаррі з будинку Лілі та Джеймса, коли вони були вже мертві! Витяг його з-під руїн... бідне дитєтко, він уже мав рану на чолі... аж тут си з'явив Сіріус Блек на своєму летючому мотоциклі. Я тоді си й не здогадував, що він там робив... що він Тайнохоронець... Думав, він просто примчав на поміч... Був блідий і весь аж си тіпав. А я... знаєте, шо я зробив? Я СИ ПОЧАВ ЙОГО ВТІШАТИ! — заревів Геґрід.

— Геґріде, прошу! — не витримала професорка Макґонеґел. — Не треба так кричати!

— Звідки я мав знати, що він си думав тілько про Відомо-Кого і йому начхати було на Лілі та Джеймса?! Каже: "Геґріде, дай мені Гаррі, я його хрещений батько, я про нього подбаю..." Аякже!.. Я ж мав наказ від Дамблдора: віддати Гаррі тілько його тітці.