Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Аракс – назва кількох рік, із яких найбільш відомі в давнину впадали безпосередньо в Каспійське море, а нині в Куру, колись Кірос («Словник античності», укладач Йоганнес Ірмшер).

Аракс у скіфській міфології – божество однойменної ріки (Волга, Сирдар’я, Амудар’я), одне з утілень нижчого, хтонічного (хтони з грецьк. перекладається як земля, край, частина складних слів, що означає «місцеві», «корінні», напр. автохтони) світу, батько прародительки скіфів (Міфологічний словник).

Аракс – права притока Кури. Довж. 1072 км, пл. бас. 102 км2. Бере початок у Туреччині, нижче впадіння р. Ахуряну. У верхів’ях гірська річка, в пониззі виходить на Кура-Араксинську низовину. По Араксу проходить (проходив колись) державний кордон СРСР з Туреччиною та Іраном (УРЕ).

Аракс – ріка в Закавказзі, права притока Кури. Походження назви спірне. Зближувалося з турецьким у значенні «річка, що руйнує», грецьке арасо – «шумлю». В давнину, очевидно, існувало прозивне «аракс» – річка в країнах Передньої Азії (Короткий топонімічний словник).

За «Історією Української РСР» (т. I, ст. 126, видання 1977 р.), з посиланням на Діодора Сицилійського: Аракс – це Волга, біля якої скіфи жили, а потім розширили свої володіння до Танаїсу (Дону) і Меотійського озера (Азовське море), а згодом завоювали Північне Причорномор’я до Істру (Дунаю), підкоривши багато племен, що проживали на цій території. Тоді ж вони вперше й зіткнулися з кіммерійцями. Ось тоді – це вже за Геродотом – з появою скіфів кіммерійці, не бажаючи ризикувати в боротьбі з грізним ворогом, відступили відомими їм шляхами через Кавказ, вздовж східного узбережжя Чорного моря до країн Передньої Азії. А знатні кіммерійці («царі»), не бажаючи залишати рідну землю, перебили один одного у взаємній битві й були поховані в пониззі Дністра.

Друга версія (має менше прихильників): нізвідки скіфи не приходили в степи Північного Причорномор’я з тієї простої причини, що вони місцевого (автохтонного) походження, і прародичі їхні – це племена зрубної культури пізнього бронзового віку, які населяли з доісторичних часів степову та лісостепову зони Північного Причорномор’я. Але з тих племен (їх, очевидно, було чимало) згадка збереглася лише про кіммерійців, котрі сьогодні вважаються найдавнішими з відомих під власною своєю назвою племен. А за ними – скіфи. Теж одні з найдавніших племен, що відомі під своєю назвою… (А втім, скіфами, як ми вже знаємо, їх називали греки, самі себе вони називали сколотами.)

Офіційна інформація (УРЕ, т. 10, стор. 221)

«Питання про походження С. не розв’язане. Поряд з думкою про їхній прихід у Пн. Причорномор’я з глибин Азії у VII ст. до н. е. поширена версія про місцеве (автохтонне) походження скіфської культури від племен зрубної культури пізнього бронзового віку, які населяли степову та лісостепову зони Пн. Причорномор’я. В кінці VII ст. до н. е. С. витіснили з степів Пн. Причорномор’я кіммерійців, разом з якими вони брали участь у великих історичних подіях у Передній Азії…»

«…А скіфські жінки під час довгої відсутності чоловіків сходилися з невільниками…»

Це ж треба, га? Не якась там… одна, гуляща, а зразу всі. Гамузом! Юрбою-юрмою! Тлумом, навалом! Укупі. Пощастило ж тим невільникам!

А втім, це Геродот так «знеславив» на всі прийдешні віки й тисячоліття скіфських мадонн. Та й не де-небудь, а в своїй знаменитій «Скіфії» у першому абзаці четвертої книги своїх «Історій», що, як відомо, називається «Мельпомена». І треба вам, добродії, сказати-повідати, що «батько історії» мав усі підстави для того, аби… констатувати факт їхньої невірності мав, кажемо, всі підстави. Бо факт той, всезагальної зради моторних скіф’янок, їхніх хіврь, химок чи солох, як кажуть, історичний (Геродот – лише добросовісний писар історії) – що було, те було. Історію ж – відомо, – не переграєш.

А було, значить, так.

За Геродотом, кіммерійці подалися в Передню Азію…

Оскільки ми тут вже не раз згадували і ще будемо згадувати Передню Азію, то слід пояснити, що Передньою Азією колись називалася південно-західна частина Азії. Так звана Західна. А включає вона Малоазійське, Вірменське та Іранське нагір’я, Месопотамську рівнину, Аравійський півострів та східне узбережжя Середземного моря. (Площа – близько 7,5 млн км2). Нагір’я оточені вищими окраїнними хребтами. (Сьогодні там – великі родовища нафти). Характерні пустелі, напівпустелі та сухі степи. На узбережжі морів і в гірських районах – субтропічні й тропічні ліси й чагарники. В північній частині Західної Азії – Кавказ, Копетдаг, на решті території сьогодні розташовані основна частина Туреччини, Афганістан, Бахрейн, Ізраїль, Іран, Єменська Арабська Республіка, Йорданія, Катар, Кіпр, Кувейт, Ліван, Народна Демократична Республіка Ємен, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, невеликі частини території Єгипту і Пакистану. Але це сьогодні така колишня Передня Азія, а тоді…

За Геродотом, кіммерійці подалися в Передню Азію тільки тому, що їм, простіше кажучи, діватися не було куди, адже це їх скіфи вигнали з степів Північного Причорномор’я, що їх вони населяли з кінця ІІ – початку І тис. до н. е. Ті скіфи, яких у свою чергу витіснили з глибин Азії масагети. А ще хтось там витіснив самих масагетів, масагети – скіфів, скіфи – кіммерійців і – пішла так звана ланцюгова реакція!

Чи швидше принцип доміно, коли зачепиш одну кістянку, що вишикувані в ряд, всі інші од неї, як по команді, так і попадають, так і попадають…