Читати книгу - "Планета трьох сонць"

якi випадково перелетять через захисний рубiж.

Другого дня на Накритому столi працювали вже без неприємних компаньйонiв. Про них нагадували тiльки мерехтливi тiнi, що роїлись в повiтрi за невидимою стiною випромiнювання.

Один ворог був переможений. Але наприкiнцi лютого з'явився ще один, набагато небезпечнiший, — тектонiчнi зрушення.

Мадараш, який вартував однiєї ночi бiля входу в пiдземелля, раптом вiдчув пiд ногами легке тремтiння. Перш нiж вiн встиг натиснути на кнопку, щоб дати сигнал тривоги, в печерi розлiгся пронизливий трiск i скрипiння, тим страшнiшi, що до них приєдналось i тоскне завивання сирени.

Мадараш стрiмголов помчав до лабiринта. Як завгосп, вiн насамперед хотiв зазирнути до майна експедицiї. Але недалеко вiд головного складу вiн мусив на мить зупинитись: пiдлога печери трiснула. Не довго думаючи, Мадараш перестрибнув через глибочезну вузьку розколину i помчав далi.

Головному складу небезпека поки що не загрожувала. Склепiння й стiни печери лишились неушкодженими, — лише кiлька ящикiв упали на пiдлогу.

Мадараш уважно оглянув кожен закуток, — адже тут було складено найцiннiше: апаратура, обладнання та запаснi частини «Променя», без яких робiнзони на Квартi навряд чи побудували б нову електростанцiю та ливарню. Подеколи йому вчувались крики людей, але вiн не звертав на це уваги, знаючи, що склад далеко вiд житла.

Та ось раптом Мадараш серед хаосу звукiв, що виходили iз надр скелi, цiлком виразно почув своє iм'я.

«Друзi в небезпецi!» — майнула в нього думка, i вiн помчав назад.

Бiля знайомої вже йому розколини вчений зупинився, спантеличений. Головний коридор перед ним бiльш як до половини загороджений гладенькою кам'яною стiною, що повiльно пiднiмалась вгору. Близько стелi, в отворi, який невблаганно зменшувався, стояв на колiнах Навратiл i розгойдував змотану в кiльце вiрьовку, щоб кинути йому до нiг:

— Швидше! Швидше! Отвiр може щосекунди закритись.

Мадараш схопився за вiрьовку i кiлькома спритними рухами видерся вгору. Тiльки тепер учений усвiдомив, якої небезпеки уникнув: коридор все пiднiмався i пiднiмався, його наглухо перетинала стiна.

— Склад! — вигукнув Мадараш i, напружуючи всi сили, вчепився в скелю, немов бажаючи затримати її невблаганний рух.

Навратiл мiцно схопив його за плечi:

— Схаменiться! Тiкаймо звiдси!

Мадараш опам'ятався тiльки на Накритому столi, куди його притягли майже силомiць.

— Навiщо ви туди полiзли?! — гнiвався Фратев. — Чи ви хотiли голими руками затримати гору?! Добре, хоч менi спало на думку, де вас шукати. Ще б трохи — i ви лишилися б там назавжди!

Трiск i скрипiння поступово затихали, аж поки нарештi замовкли зовсiм.

Всiм було моторошно. Сумовитою тiсною групкою сидiли вони на недавно випиляних гранiтних плитах i дивились на вхiд у печеру, який зяяв зловiсними проваллями посеред залитих багряним свiтлом Проксими скель. Нiхто не наважувався поткнутись у пiдземелля, i не так од страху, — бо вся подорож у Всесвiт була суцiльною небезпекою, — як тому, що скелi, можливо, поховали все: житло, склад, атомну електростанцiю. В такому разi мандрiвники лишилися б зовсiм безпорадними серед незнайомої природи, повної несподiванок, а до того ж ще й вiч-на-вiч з трьома добре озброєними злочинцями.

А природа, немов бажаючи пiдтвердити, що вона справдi немилосердна, приготувала їм новий «сюрприз».

Небо огорнули густi хмари. Разом з ними прилетiв крижаний вiтер. На принишклу землю ринули потоки води.

Хоч-не-хоч, довелось шукати сховища у печерi.

— Електростанцiю знищено… — показала Молодiнова на згаслi лампочки пiд стелею головного коридора.

— Ну, то ходiмо хоч подивимось, — запропонував Фратев. — Ми не боягузи. До того ж ще нiколи й нiкому не бувало так зле, щоб не могло бути гiрше.

Вiн скерував прожектор у темряву i рiшуче пiшов коридором. Iншi приєднались до нього.

Схвильовано заходили вченi до пiдземної електростанцiї. Але на них чекала приємна несподiванка: вийшов з ладу тiльки один реактор, а всi iншi працювали на повну потужнiсть.

Навратiл нiжно провiв рукою по гладенькiй поверхнi щита управлiння:

— Поки ми володiємо атомною енергiєю, нам нiчого боятись! Все, що ми втратили, вiдновимо. Це буде, правда, не за тиждень i не за мiсяць, але куди нам поспiшати? Часу в нас вистачить! — посмiхнувся вiн невесело.

Ще бiльше пiднiс настрiй вчених огляд жилого примiщення. Нiби чудом спальня, вiтальня, допомiжний склад i лабораторiя лишились неушкодженими. Отже, можна було жити й боротись, як i досi.

I тiльки Мадараш не подiляв загального захоплення.

— Рано радiєте, друзi! — сказав вiн роздратовано. — Не забувайте, що головний склад поховано. Я завгосп i сьогоднiшнiй черговий, а тому зараз пiду на розвiдку.

— Одному йти не слiд, — затримала його Молодiнова. — Пiдемо всi разом.

— За всiма ознаками, опустилась тiльки задня частина пiдземного лабiринта, — мiркував Цаген дорогою. — Коридор загалом не пошкоджено.

Бiля тiєї кам'яної стiни, що перетнула тунель кiлька годин тому, вченi на мить замовкли, прислухаючись; у мертвiй тишi тiльки чувся шум води, що долiтав звiдкись з глибини.

— Насамперед ми повиннi визначити, яке зниження вiдбулось при перемiщеннi, — промовила Молодiнова, показуючи на щiлину, що лишилась мiж двома зсунутими масивами.

Фратев посвiтив у тiсне глибоке провалля i бадьоро кивнув головою:

— Трошки акробатики — i я пролiзу цiєю щiлиною.

— Я худорлявий, то зумiю це проробити i без акробатики, — заперечив Мадараш. — До того ж я сьогоднi чергую, — додав вiн, оперiзуючись тросом.

За мить вiн зник у темрявi розколини.

— Десять метрiв… — повiдомив Цаген, який стежив за тросом бiля провалля…

Ще