Читати книгу - "Тихий Дін"

— От тобі матір божа! В капелюсі, а на прізвище Штопол, чи Штокал...

— Мабуть з поліцаїв?

— Акцизний, любонько.

—— І-і-і, матінко, брешуть люди. Він, подейкують, булгахтир, все одно, як попа Панкрдтія синок.

— Пашко, збігай, голубе, до Ликерки, спитай у неї потихеньку, мовляв: "Тьотю, кого до тебе привезли?"

— Мерщій, дитино!

Другого дня приїжджий з'явився до хутірського отамана

Федір Маницьків, що носив отаманську насіку третій рік, довго крутив у руках чорний цератовий пашпорт, потім крутив і роздивлявся писар Єгор Жарков. Ззиркнулися, і отаман, за старою вахмистерською звичкою, владно повів рукою.

— Живи.

Приїжджий відкланявся і пішов. Тиждень з дому носа не показував, жив, мов той ховрах у норі. Постукував сокирою, майстерню опоряджав у літній заваленій кухні. Прохолола до' нього бабська ненаситна цікавість, тільки дітвора цілими днями невідступно бовваніла над тинами, розглядаючи стороння із звірячою безсоромною цікавістю.

V.

Григорій з жінкою виїхали орати за три дні до Покрови Пантелей Прокопович трохи прислаб. Спираючись на костур, повискуючи з болю, що ламав поперек, вийшов вирядити орачів.

— Ці дві ділянки згори, Грицьку, що за толокою коло Червоного видолинку.

— Ну-ну. А що під Таловим яром ділянка, з цією як? — пошепки питав Григорій, що перев'язав горло, бо захрип на рибальстві.

— Після Покрови. Зараз і тут вистарчить. Півтора круги4). Під Червоним не жадуй.

— Петро не приїде допомогти?

—— Вони з Даркою до млина поїдуть. Треба нині, змолоти, бо завізно.

Іллівна сунула Наталці в кохту м'яких калачів, шепотіла:

— А ви недовго. Не припізнюйтесь.

— Ні, мамо, ми рано повернемось.

— Докійку взяла б поганяти воли?

— Впораємось і вдвох.

— Ну, гляди, ягідко, Христос з тобою.

Вигинаючи тонкий стан під важким ворохом мокрог© шмаття, Докійка пройшла через двір до Дону полоскати.

— Наталю, любцю, там в Червоній долині горобиног© щавлю сила,' нарви!

— Нарву, нарву.

— Цить, цокотухо!—махав Пантелей Прокопович костуром.

Три пари волів потягли шляхом перевернутий приорювач,

черкаючи затверділу від осіннього сухостою й суші черству землю. Григорій раз-у-раз поправляв хустку, що муляла шию, йшов понад дорогою, кашляв. Наталка йшла поруч, на спині в неї тіпалася торба з харчами.

В степу за хутором стигла прозора тиша. За толокою, за згорбленим узгірком. розчісували землю плугами, свистіли погоничі, а тут — понад шляхом — блакитна просивінь' низького полину, скубане овечими зубами придорожнє буркун-зілля та дзвінка скляна стинь захолоділого неба, перекраяна самоцвітними нитками бабиного літа.

Петро з' Даркою, вирядивши орачів, налагодилися до млина. Підвісивши в клуні решето, Петро довіював пшеницю. Дарка насипала в мішки і виносила на бричку.

Пантелей Прокопович запріг коні, дбайливо поправив упряж.

— Чи швидко?

— Зараз, —— обізвався4 Петро з клуні.

На млині завізно. Двір рясно заставлено підводами. Коло ваги тиск. Петро кинув Дарці віжки і скочив з брички.

— На мій ярлик скоро?—спитав у Валета, що стояв коло ваги.

— Встигнеш.

— Який номер мелють?

— Тридцять восьмий.

Петро вийшов зносити мішки. Тим часом у вагарні почали лаятись.. Чийсь охриплий злий голос гавкав:

: т* Ти проспав, а тепер лізеш? Відступись, хахол, а то дзьобону.

Петро з голоса пізнав Якова Підкову. Прислухався. У вагарні надимався, випираючи з дверей крик.

Чітко ляснув удар, і з дверей зі збитим назад чорним картузом вивалився немолодий бородатий тавричанин.

— За що? — крикнув він хапаючись за щоку.

— Я тобі й воло вирву, матері твоїй грець!..

— Ні, стривай!

— Никифоре, сюди.

Яків Підкова (на службі кував коня; брикнувши, гепнув той копитом в обличчя Якова і, проломивши носа, розкраявши губи, відбилася на обличчі підкова, овальний шрам заріс, посинів, цятками чорніли сліди гострих шпеників, від цього і прізвище—Підкова) — бравий міцно збитий батареєць, вибіг з дверей, закасуючи рукава. Ззаду його міцно вперіщив високий в рожевій сорочці тавричанин. Підкова хитнувся, але на ногах встояв.

Ш

—> Братця, крзаків б'ють!

З дверей млина на двір, застановлений возами, мов з рукава вперемішку посипали козаки і тавричани, що приїхали цілою валкою.

БійКа зав'язалася коло головного входу. Хряснули двері під натиском тіл. Петро