Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

так і не матимемо. Проте все одно нам не витратити більше, ніж ми заробляємо, хоча фінансові компанії нас спонукають до цього.

— І ти згодна з таким становищем?

Френклін підійшов до вікна. Посередині їхнього масиву було зведено ще один випромінювач. Якраз на схід від їхнього дому. І зранку тінь від його чотирикутної суперструктури вкрила сад, сходи до балкона, сягала навіть його ніг. Наче щоб виправдати таке сусідство і, можливо, послабити підозри, він був зведений з претензією на дрібний снобізм — нижні секції віддалено нагадували стиль епохи Тюдорів.

Роздивляючись їх, Френклін побачив з півдюжини поліцейських, що сиділи у своїх патрульних машинах, і монтажну бригаду, яка розвантажувала виготовлені на заводі решітки. Він глянув на випромінювач біля торговельного центру, намагаючись заглушити гостроту спогадів про Хетуея, про даремні спроби бідолашного молодика переконати його і заручитися підтримкою.

Він простояв так цілу годину. Зайшла Юдіт, одягаючи капелюшок та пальто. Вона була готова знову йти до універсального магазину.

Френклін пішов з нею до дверей.

— Я відвезу тебе, Юдіт. Хочу дізнатися про замовлення на нову машину, наступні моделі обіцяють у кінці місяця. Може, нам удасться отримати автомобіль з найперших партій.

Вони вийшли на під’їзну алею; тіні від рекламних екранів-випромінювачів розверталися відповідно до положення сонця. Мало не торкаючи один одного, вони стриміли над головами людей, наче ножі могутніх косарок.

Хорхе Луїс Борхес [12]
КНИГА ПІСКУ
Оповідання

З іспанської переклав Сергій Борщевський[13]

…збудоване на піску…

Джордж Герберт [14]

Лінія складається з нескінченної кількості точок, площина з нескінченної кількості ліній, об’єм з нескінченної кількості площин; супероб’єм з нескінченної кількості об’ємів… Ні, безумовно, це надто геометричний[15], не найкращий спосіб розпочати мою оповідь. За наших часів кожне фантастичне оповідання прагне здатися достовірним, однак моє — справді достовірне.

Я живу самотньо, на четвертому поверсі будинку по вулиці Бельграно. Якось кілька місяців тому, надвечір, хтось постукав у мої двері. Я відчинив, і до мого помешкання зайшов незнайомець — високий на зріст, з невиразними рисами. А може, він здався мені таким через мою короткозорість. Увесь його зовнішній вигляд свідчив про пристойну бідність.

Костюм його був сірого кольору, і в руці він тримав валізу. Я одразу завважив, що переді мною іноземець. Спершу він здався мені старим; потім я збагнув, що мене ввело в оману його рідке русяве волосся, майже біле, як у скандинава. Під час нашої розмови, яка тривала менше години, я дізнався, що він родом з Оркнейських островів[16].

Я вказав йому на стілець. Він трохи помовчав. Був сумний, як оце я зараз.

— Я продаю біблії, — мовив він.

Я відповів не без хвастощів:

— В цьому домі є кілька біблій англійською мовою, серед них найперша — Джона Вікліфа[17]. Маю також видання Сіпріано де Валери[18], Лютера — з літературної точки зору воно найгірше — і примірник вульгати[19]. Як бачите, якщо мені чогось і бракує, то, в усякому разі, не біблій.

Він помовчав і відказав:

— Я продаю не тільки біблії. Можу показати священну книгу, яка, певно, вас зацікавить. Я купив її в Біканері[20].

Він розкрив валізу й поклав книгу на стіл. Це було видання ін-октаво, в матер’яній палітурці. Безсумнівно, книга пройшла через багато рук. Я роздивився її, мене вразила її незвичайна вага. На корінці стояв напис: «святе письмо», а трохи нижче — «Бомбей».

— Дев’ятнадцяте століття, — завважив я.

— Не знаю. Не довідувався.

Я відкрив її навмання. Шрифт був незнайомий. Сторінки виявились обтріпаними, поліграфія проста. Текст, надрукований у дві колонки, як у біблії, був убористий, вірші йшли по порядку. У верхньому кутку кожної сторінки стояла арабська цифра. Я звернув увагу на те, що на парній сторінці була цифра, припустимо, 40514, а на наступній, непарній — 999. Я перегорнув сторінку, на звороті стояла восьмизначна цифра. Тут же була невеличка ілюстрація, такі звичайно можна побачити в енциклопедичному словнику: якір, нарисований пером, наче ним водила невправна дитяча рука.

Цієї миті незнайомець проказав:

— Дивіться уважно. Ви вже ніколи цього не побачите.

Погроза вчувалася в його словах, але не в тоні.

Я запам’ятав те місце й закрив