Читати книгу - "Плавучий острiв"

сягають понад тисячу двісті метрів і вимальовуються здалеку, наче величезний хребет, що тягнеться вздовж усього острова.

— Зверніть увагу, — каже комодор Сімкоо до своїх гостей, — на загальний вигляд архіпелагу. Його верхогір’я зовсім оголені, що в цих широтах не може не дивувати, а рослинність з’являється лише на рівні двох третин схилів, розповсюджується з гір по ярках та ущелинах і пишно буяє на узбережжі, розстилаючись аж до білих пляжів.

— А проте, — зауважує Фрасколен, — Нука-Хіва, очевидно, не підлягає цьому загальному правилу, принаймні коли йдеться про рослинність середньої смуги. Острів здається безплідним…

— Це тому, що ми підходимо до нього з північного заходу, — відповідає комодор Сімкоо, — та коли ми обійдемо його з півдня, вас уразить контраст. Там повсюди зелені луки, густі ліси, водоспади метрів у триста…

— Он як! — вигукує Пеншіна. — Потоки води, що падають з висоти Ейфелевої вежі, - воно варто того, щоб подивитись! Цьому й Ніагара позаздрить…

— Анітрохи! — протестує Фрасколен. — Цінність Ніагари — її широчінь, маса води там рине вниз на всій відстані в дев’ятсот метрів од американського берега до канадського. Адже ти добре це знаєш, Пеншіна, ми ж там були…

— Цілком справедливо, і я прошу пробачення в Ніагари! — відповідає «Його високість».

Протягом дня Стандарт-Айленд пливе вздовж берегів Нука-Хіва на відстані одної милі. Весь час ті самі позбавлені рослинності схили, що піднімаються до центрального плато Товії, безперервна лінія стрімких скель і урвищ. І все ж, як засвідчив мореплавець Браун, тут є добрі місця для стоянки суден, і вони дійсно були пізніше відкриті.

Загальний вигляд Нука-Хіва, чиє ім’я викликає в уяві чарівні краєвиди, досить похмурий. Але, як справедливо зауважують Дюмулен і Дегра, супутники Дюмон-Дюрвіля[88] під час його подорожі до південного полюса й по Океанії, «вся краса, всі пишноти природи зосереджені у внутрішній частині бухт, у міжгір’ях, утворених відрогами гірського хребта, що височіє у центрі острова».

Проминувши ці пустельні береги і гострий виступ на заході, Стандарт-Айленд дещо міняє свій напрямок і, зменшивши швидкість правих гребних гвинтів, обходить навколо мису Чічагова, названого так російським мореплавцем Крузенштерном[89]. Тут берег утворює западину, схожу на подовжену дугу, в центрі якої вузьке війстя веде у порт Тайоа, або Акані, що його бухточки дають надійний захисток від найстрашніших штормів Тихого океану.

Але комодор Сімкоо тут не зупиняється. Далі на південь є дві інших бухти: Анни-Марії, або Тайо-Хае, в центрі, і бухта Тайпі, по той бік мису Мартен, найдальшого на південному сході пункту острова. Біля бухти Тайо-Хае Стандарт-Айленд і розраховує зупинитися днів на дванадцять.

Тридцять першого серпня, як тільки в полі зору з’являється порт, із правого боку починають лунати постріли, й кучерявенький димок піднімається над скелями.

— Диви, — каже Пеншіна, — тут на честь нашого прибуття гатять із гармати.

— Ні, - заперечує комодор Сімкоо. — Ані таї, ані хаппа — основні племена цього острова — не мають артилерії, придатної хоч би для найскромнішого салюту. Те, що ви чуєте, — гуркіт морських хвиль, що ринуть у глибини скелястої печери поблизу мису Мартена, а дим — то тільки бризки від маси відкинутої назад води.

— Шкода, — каже Пеншіна, — бо гарматний салют — це те саме, що капелюх, який знімають, щоб привітатися.

Острів Нука-Хіва має кілька назв — можна сказати, кілька імен, — якими називали його один по одному хрещені батьки: Інгрем назвав його островом Федерації, Маршан — Прекрасним островом, Гергерт — островом сера Генрі Мартена, Робертс — островом Адама, Портер — островом Медісона[90]. Зі сходу на захід він простягається на сімнадцять миль, з півночі на південь — на десять, тобто має щось із п’ятдесят чотири милі в обводі. Клімат тут для здоров’я корисний. Температура така, як в міжтропічних зонах, пом’якшена впливом пасатних вітрів.

Щодо населення Маркізьких островів, то пора вже відкинути перебільшені цифри перших дослідників, які нараховували тут сто тисяч жителів. Елізе Реклю, спираючись на ґрунтовні матеріали, вважає, що архіпелаг має близько семи тисяч мешканців, причому найбільше припадає на долю Нука-Хіва. Якщо за часів Дюмон-Дюрвіля кількість мешканців Нука-Хіва, що складались із племен таї, хаппа, тайона й тайпі, сягала до восьми тисяч, то відтоді вона безперервно скорочується. В чому ж причина цього вилюднення? В тому, що тубільців винищують війни, чоловіків силоміць одправляють працювати на перуанські плантації, населення зловживає алкогольними напоями і, нарешті, - треба сказати відверто, — воно вимирає від злигоднів, які завжди приносить чужоземне завоювання, навіть коли завойовники належать до цивілізованих народів.

Під час тижневої стоянки мільярдяни неодноразово відвідують Нука-Хіва. Найбільш поважні серед місцевих європейців віддають візити, завдяки дозволу губернатора, що надав їм право вільного доступу на Стандарт-Айленд.

Себастьян Цорн з товаришами також пускаються в довгі екскурсії і хоч як утомлюються, зате зазнають від них великої втіхи.

Бухта Тайо-Хае має форму півкола, зрізаного вузьким проходом у гавань, за своїми розмірами замалу, щоб умістити Стандарт-Айленд; до того ж бухта поділена навпіл двома піщаними пляжами. Ці пляжі відокремлені один від одного невеличким пагорбком із крутими схилами, на якому ще досі підносяться руїни фортеці, збудованої Портером 1812 року, коли він завойовував цей острів.

На протилежному березі наші парижани знаходять не місто, а скромне селище; більшість його хатинок визирають то тут, то там з-за дерев. Та які чарівні долини розстилаються поруч і перш за все долина Тайо-Хае, в якій мешканці Нука-Хіва найохочіше зводять свої житла. Яка насолода блукати