Читати книгу - "Плавучий острiв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На прогулянках музикантів супроводжує часом Атаназ Доремюс. Торік він побував у цих місцях і тепер виконує обов’язки гіда. Можливо, він не дуже знається на природознавстві й ботаніці, може бути, він іноді плутає величні спондії, плоди яких схожі на яблука, з декоративними панданусами, «найзапашнішими», що цілком виправдовують цю назву, з казуаринами, дерево яких тверде, немов залізо, з гібіскусами, що з їхньої кори тубільці роблять собі одежу, з папайєю, з квітучою гарденією. Але квартет не має потреби звертатися до його дещо сумнівних знань, бо Маркізька флора сама демонструє перед ними розкішну папороть, гордовиті поліподи, кущі китайських червоних і білих троянд, злакові, пасльонові (серед них і тютюн), губоцвіти з фіалковими гронами, які правлять за найвишуканішу оздобу юним нука-хів’янкам, також рицинові в дванадцять футів заввишки, драцени, цукрову тростину, помаранчові й цитрусові дешева, що, завезені сюди нещодавно, чудово прийнялися на цій землі, зігрітій гарячим літнім промінням і зрошеній незліченними струмками, які збігають з гір.
Одного ранку музиканти, діставшись на той бік села Таї, зійшли вздовж гірського потоку до вершини хребта. І коли біля їхніх ніг перед їхніми очима розіслались принадні долини, де живуть племена таї, тайпі і хаппа, — з грудей їх вирвались захоплені вигуки! Якби вони мали з собою інструменти, то не втримались би від бажання в звуках будь-якого шедевра ліричної музики вилити свій захват перед шедевром природи! Правда, виконавців слухали б тільки пташки. Але які ж вони гарні — і горлиця куру-куру, яка залітає на ці верхогір’я, і чарівна маленька салангана[93] і фаетон[94], що примхливим летом перетинає повітряні простори, постійний гість нука-хівських ущелин!
В місцевих лісах, навіть у найдикішій гущавині, немає ядучих плазунів. Нікого не лякають ані удави в два фути завдовжки, такі ж нешкідливі, як і вужі, ані ящірки, лазурові хвостики яких не відрізниш від квітів.
Тип тубільців дуже прикметний. В них є щось азіатське, і саме ці риси виявляють, наскільки вони різняться за походженням від інших народів Океанії. Ріст вони мають середній, тіло м’язисте, бездоганно пропорційної будови, груди широкі. Руки й ноги в них тонкі, овал обличчя правильний, чоло високе, очі чорні з довгими віями, ніс орлиний, зуби рівні і білі, шкіра не біла і не червонувата, а темно-коричнева, як у арабів, обличчя веселі й привітні.
Татуювання — тут не роблять порізів на тілі, а проколини, які потім посипають попелом спаленого молочаю — вже майже зовсім зникло. Тепер тубільці носять бавовняну одежу, впроваджену місіонерами.
— Гарні люди, — каже Івернес, — та, мабуть, вони були ще кращі за тих часів, коли носили лише пов’язку на стегнах, а на голові — нічого, крім власного волосся, і вільно розмахували луком і стрілами.
Населення Нука-Хіва поділяється на два класи, обидва підлеглі закону табу[95]. Цей закон вигадали сильні проти недужих, багаті проти бідних, щоб оборонити свої права й свої достатки. Білий колір означає табу, що лежить на священних речах, священних місцях, на надгробках, на житлах вождів — простим людям не можна до них підходити: Отже, є клас людей табу, тобто недоторканих, до якого належать жерці, туа, або чаклуни, акарки, або світські начальники, і клас непривілейованих — більшість жінок і все простолюддя. Ці люди не тільки не мають права доторкнутися рукою до предмета табу, їм навіть і дивитися на нього заборонено.
— Цього закону, — розповідає музикантам Сайрус Бікерстаф під час прогулянки до бухти, — так суворо додержуються на Маркізьких островах, і на Помоту, і на островах Товариства, що я не радив би вам, панове, будь-коли його порушувати.
— Ти чуєш, мій хоробрий Цорне? — каже Фрасколен. — Держи свої руки й очі на припоні!
Віолончеліст тільки знизує плечима, як людина, що її ці речі зовсім не обходять.
П’ятого вересня Стандарт-Айленд покидає стоянку біля Тайо-Хае, а дев’ятого вересня після полудня з очей мільярдян зникає на південному сході останній острівець архіпелагу. Плавучий острів згідно з своїм маршрутом повертає на захід, щоб дістатися до архіпелагу Помоту.
Дні стоять погожі — вересень у цій місцевості відповідає березню в північній півкулі.
Вранці одинадцятого вересня з Бакборт-Гарбора виходить у море шлюпка і наближається до одного плавучого поплавища, на якому закріплені кабелі з бухти Магдалини. Кінець мідного дроту, ізольованого щільним шаром гутаперчі, з’єднують з апаратами обсерваторії і встановлюють таким чином телефонний зв’язок з американським узбережжям.
Адміністрація Стандарт-Айленду запитує управління Компанії щодо малайців з потонулого кеча. Чи дозволить воно губернаторові довезти їх до островів Фіджі, відкіля вони зможуть дістатися додому швидшим і дешевшим способом?
Відповідь управління позитивна. Стандарт-Айленд дістає навіть дозвіл йти на захід аж до Нових Гебрід і висадити там потерпілих, якщо рада нотаблів Мільярд-Сіті не заперечуватиме проти цього.
Сайрус Бікерстаф повідомляє про це рішення капітана Сароля, який просить губернатора передати управлінню Компанії в бухту Магдалини його щиру
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плавучий острiв», після закриття браузера.