Читати книгу - "Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

що я ветеран праці, заслужений працівник науки і маю три почесні грамоти.

- Мамо, йому на це начхати.

- А ти піди і скажи.

Зеленович вказав на шкіряне крісло.

- Я вас слухаю.

- Я щодо операції Клименко.

- Операцію треба робити давно. Ми з вами на цю тему вже говорили.

- А… умови…

- На цю тему з вами теж говорили.

- Але ж, лікарю, у нас немає таких грошей…

- Певен, що такі гроші у вас є. Мало того, то не останні ваші гроші. Але я готовий зробити операцію за пляшку гарного коньяку.

- Що ви називаєте гарним коньяком?

- Ну… «Двін», «Еpеван»… ви що, не знаєте, які коньяки гарні, які не дуже?

- В-всього-на-всього?

- Всього-на-всього. Але нехай ту пляшку принесе до мене додому ваша чарівна дружина.

- Додому? – він вперше несподівано й пильно поглянув на Зеленовича. Мало того, що хапуга, ще й котище. Білий халат ефектно підкреслював чорну бороду Зеленовича і його яскраво-зелені очі.

- Так, додому. Ось, – Зеленович простяг візитівку. – Наприклад, завтра ввечері я буду вдома сам. Чекатиму. Втім, якщо це для вас задоpого, ціну в карбованцях ви знаєте. І поспішайте. За тиждень я їду до Тбілісі на конґрес, а коли повернуся, операція може бути вже непотрібною.

На матусину вимогу його викликали до лікарні вночі.

Матусю мучили страшні думки про смерть.

- Я зараз напишу тобі доручення, давай йому ті прокляті гроші, я згодна на операцію. Я ще хочу жити.

- Вимкніть світло, дайте поспати, – обурюються інші хворі. Йому так і не вдалося зробити мамі окрему палату.

- Помовчіть, ви ще не помираєте, – затикає матуся роти сусідкам по палаті.

- От же ж зараза, гірше самого канцеру…

Світло довелося вимкнути, вони з мамою пошепки розмовляють у темряві.

– Мамо, доручення має завірити нотар, вночі вони не працюють.

- Поїдь пошукай, може з кимсь можна домовитись. Й одразу знімай гроші з книжки, вези тому Зелендpовичу додому. Ні, нехай краще відвезе твоя.

Тут він розповів мамі пропозицію Зеленовича. Мама радіє вперше відтоді, як лягла до лікарні.

- Звичайно, які тут ще можуть вагання, чому ти не сказав мені про це вчора, чому змусив кликати себе вночі? А гроші – їх тільки почни знімати!.. Скоро останемося голі, не буде за що й поховати.

- Тихіше ви! – це знову з сусідньої койки.

- Але ж ти розумієш, чого він від неї хоче?

Матуся розуміє.

- А що їй? Як вона зуміла обкрутити тебе…

- Вона була дівчиною, коли ми зустрілися… Я тобі про це вже сто pазів казав.

- Прикинулася. Я тобі це теж сто pазів казала.

- Мамо, зараз це не має абсолютно ніякого значення.

Завтра, ні, власне вже сьогодні ввечері вона піде до нього. Аби тільки вона погодилась на це.

- Ще б вона не погодилась заради матері, яка стільки для неї зробила!

- Мама нарешті погодилась на операцію.

- А гроші?

- Розумієш, тут таке діло… – він не знає, як розпочати, хоча, звичайно, їхні родинні незгоди вирішувалися просто: він сказав, вона зробила. А тут таке діло… Але нарешті пояснив дружині, що від неї вимагається.

- Це той, з бородою, який підходив до нас у вестибулі?

- Так, високий такий, н-негідник.

- Йти треба сьогодні?

- Так, ось адреса, це неподалік від Львівської площі…

Дружина спокійно іде до ванни. Згодом виходить звідти у чорній напівпрозорій комбінації. Сідає перед трюмо. Витягає з волосся аптечну гумку, робить собі зачіску «мушля». Підкручує гарячим феном чубчика над чолом. Одягає симпатичного костюмчика, який, зазвичай, витягається з шафи лише на матусин день народження. По кімнаті лине дух божевільних парфумів – звідки в неї такі? Звертається до чоловіка:

- В мене немає нових колгот.

Чоловік лютий, як звір.

- Може, тобі ще чорні панчохи на поясі?

- Мені?!

- Годі з нього й штопаних, пес п-породистий.

Дружина одягає церовані колготи, чобітки, синього плаща, бере маленьку кокетливу сумочку і каже, перш ніж зникнути.

- Зустрінеш дочку з музики.

Він готовий розірвати в цьому домі усе на дрібні шматки.

Усе-усе. Боже, як він був закохався в цю жінку 10 років тому!

Матуся саме поїхала до Трускавця на 45 днів. І тут така зустріч, таке юне дитя! Раніше він зустрічався лише з бабами, як то кажуть, двадцяти п'яти тире п'ятдесяти років, і коли казав, що й секунди в своєму житті не думав про шлюб, був абсолютно щирим, чим страшенно тішив матусю. А тут ця юна дівчина – гарна, бездомна, до безтями закохана. Так легко було стати для неї Господом Богом. А тепер вона йде до цього зеленоокого кота, зробивши звабливу зачіску, одягнувши звабливу білизну, а він позбавлений права обурюватись цим.

Він чекав, що дружина повернеться додому, ковтаючи сльози, як верталася з лікарень від матусі, коли ходила туди без нього. Матуся по кілька разів на рік госпіталізувалася.

Дуже любила, щоб носили передачі і підносили судно. Тому й спочатку мало хто повірив, що тепер заслабла по-справжньому. Він вийшов зустріти доньку і розминувся з нею. Мала вже вдома. Сіла грати чергові вправи.

- Та припини ти цей гуркіт! Вуха в'януть! Бабуся давно каже, що тобі треба займатися малюванням.

– А де мама?

- Пішла до бабусі.

А тут і бабуся телефонує з лікарні. Телефонує сама, не посилає лютих на неї няньок.

- Ще не прийшла.

- Господи, коли