Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"

басейну біля майстерень, а вже звідти воду викачували у водонапірну башту.

За кілька тижнів по тому уся місцевість за стінами Грінхауза поросла чагарником. Кущі закрили й люк над артезіанським колодязем, і для всіх уже давно стало звичним, що вода в Грінхаузі, так би мовити, «власна».

Цей потайний хід цілком випадково відкрив спільник Чена — слюсар водопроводу.

Тільки один раз і скористався Чен з цього ходу, — кілька місяців тому, коли Харвуд і Сміт зовсім несподівано виїхали до Сінгапура. Саме тоді Чен і приніс до Грінхауза клітку з поштовими голубами Паріми, а їй показав, де знаходиться люк.

Але щоб вибратися цим шляхом, треба насамперед знизити рівень води у вивідній трубі, припинити роботу насосів. Ось чому довелося терміново «зіпсувати» мотор.

Коли Чен зайшов до насосної, то побачив картину, яка переконала б кожного: ремонт у розпалі, майстер та його помічник з шкури пнуться, аби закінчити його вчасно. Але коли б хтось, — навіть не фахівець, — простежив за роботою цих людей протягом кількох хвилин, то пересвідчився б у протилежному: тут чисті деталі навмисне вимащували в брудне мастило й розкидали по кутках, справне перетворювали на зіпсоване, надійне — на хитке.

Майстер, — худорлявий літній китаєць, — підвівся, запитливо подивився на Чена. Той заперечливо похитав головою, показав півпальця, сів почіпки й закурив люльку.

Майстер зрозумів: слід почекати хвилин з тридцять. Він мазнув себе по обличчю брудною рукою, посміхнувся: чи добре, мовляв, виробився? І знову почав завзято грюкати залізом.

Час од часу Чен виходив з насосної й поглядав на вікна спальні Харвуда. Нарешті, світло в них згасло.

Ще раз, востаннє, китаєць перевірив, чи не забув виконати якесь із доручень боса.

«Піжама — на стільці… Содова вода — на столику… — шепотів він зосереджено. — Пантофлі?.. Є… Збудити о сьомій… Збудимо. Обов'язково збудимо…»

Він підійшов до майстра й торкнув того за плече. Майстер кивнув головою, пославши помічника до дверей.

— Коли назад?

— Може й ранком, — пошепки відповів Чен. — Зброя?.. Одяг?

— Є… — майстер відкрив люк і показав пальцем униз. Вони мовчки потиснули руки один одному. Чен зробив прощальний знак помічникові майстра й поліз у люк.

Залізна драбинка вела прямовисно вниз. У кінці неї, аж над водою, містилась чимала ніша для мотора. Саме тут і було влаштовано тайник.

Чен хутко переодягнувся, захопив добре змащений карабін, поклав у гумовий водонепроникний мішок кілька гранат, електричний ліхтарик і лист інженера Щеглова. Скінчивши приготування, рішуче ступнув у воду, яка сягала йому по груди.

Труба, через яку наповнювався оцей резервуар, була досить широкою. Людина могла проповзти нею цілком вільно на чотирьох. Але повітря було тільки в її верхній частині, сантиметрів на п'ятнадцять.

Хоч як мало було часу, проте Чен не поспішав. Занурюючись у воду, він просувався вперед на метр-два, спираючись на слизькі стіни керамічної труби, піднімав руку вгору і, тільки пересвідчившись, що вона потрапляє в повітря, перевертався на спину і робив кілька квапливих подихів. Це була не марна пересторога: минулого разу Чен замалим не втопився у тому місці, де труба трохи знижувалась.

Кілька останніх метрів були найтяжчими. Вода заповнювала трубу вщерть, і Ченові довелося затримати подих більш аніж на хвилину.

Вибравшись до колодязя, Чен перш за все прикрутив вентиль артезіанської труби, щоб знизити рівень води: на зворотному шляху затримуватися не можна. Кришка люка заіржавіла й не відкривалася, але, нарешті, Чен подолав і цю перешкоду. Він виліз з колодязя і навпростець, через дрібний чагарник, подався ліворуч, до автостради.

Ця частина його шляху була майже безпечною: колонізатори навряд чи поткнуться в джунглі вночі, а хижі звірі не такі вже численні й не такі страшні, як декому здається. Тільки й того, що до найближчого партизанського поста доведеться пробігти понад вісім кілометрів.

Та не годився вже старий Чен у скороходи! До зірваного мосту він добрався такий зморений, що аж упав і довго не міг звести подих. Нарешті, перепочивши, подерся вгору, чіпляючись за віти чагарника.

Біля високого дерева над урвищем Чен зупинився і тихо свиснув.

З хащів негайно почувся відгук — крик нічної ластівки: «ті-ті-дю», «ті-ті-дю», блиснув і зник вогник. А через кілька хвилин Чен-Старший уже сидів поруч свого сина біля гармати.

Вони не бачилися кілька місяців, і тепер, переживаючи радість зустрічі, обмінювалися скупими схвильованими фразами. Але невистачало часу навіть на таку розмову: повідомити базу по радіо, як мав на меті Чен-Старший, не вдалося — по графіку зв'язок з базою буде тільки о шостій ранку.

— Ну, бувай, сину! — Чен підвівся і припасував до пояса гумовий мішок. — Піду.

— Куди?.. На базу?! — вжахнувся Чен-Молодший. — Туди п'ять годин швидкої ходи!.. Зачекай!

З недавнього часу кожному з постів було надано по мотоциклу. Користуватися з цього засобу зв'язку дозволялося тільки у виняткових випадках. Але хіба зараз не винятковий випадок?

На жаль, Чен-Молодший ще не навчився їздити на мотоциклі. Вміє їздити начальник поста, він же й командир гармати. Лишити пост напризволяще начальник не має права. Та все ж йому довелося піти на порушення військової дисципліни: зведення Чена повинно потрапити до штабу негайно.

— Ну, то ж гляди мені, гляди! — в котрий раз повторював командир Ченові-Молодшому. — Не засни!.. Пильнуй!

Мотоцикл витягли із схованки, перевірили балони, поповнили запас бензину, і ось у непролазні хащі, забиваючи різноголосі звуки нічних джунглів, врізався потужний гуркіт мотора.

«Рімба», яка так налякала свого часу Михайла Лимаря, була зовсім не такою безлюдною, як йому здалося. За останні десять-п'ятнадцять років, відколи почалася боротьба проти японських, а згодом і англійських загарбників, у джунглів відвойовувалися все нові й нові ділянки. Спочатку це були тільки крихітні острівці серед безмежного зеленого моря, — притулки для населення та нечисленних партизанів. А пізніше, коли на боротьбу за свою незалежність піднявся увесь народ Малайї, і партизанські загони згуртувалися в єдину Народно-визвольну армію, у джунглях почали виникати справжні висілки, — з невеликими «заводами» по виробництву