Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз

Читати книгу - "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 75
Перейти на сторінку:
по імені:

— Ти можеш допомогти з місцем на Байковому кладовищі? Помер мій батько. Дідусь твого сина! — останні три слова вона вимовила особливо підкреслено.

— Гаразд, всі витрати я беру на себе. Зараз негайно надішлю до вас Антона і... — кого саме ще він не договорив, бо й сам не знав, кого ж йому послати на похорони старого академіка. Миронович старого Ераста-Ореста так само, як і його дочку, після тривалого життя в приймах, не терпів. Ніколи не пробачав і тепер не пробачив йому тих слів, що так глибоко врізалися в його свідомість, — «селюк», «мужлан», а особливо «унтерменш». Може, саме тому смерть академіка сприйняв як щось звичайне і буденне. Він, здається, навіть не поспівчував Альбіні, що вимагалося за найелементарнішим етикетом. Хай і це панове міщани спишуть на його селюкізм і провінціалізм, заспокоїв він себе, стиснувши знову до побіління свої тонкі губи.

З Роксаною після похорон батька Альбіни він не бачився ще тижнів зо три. Її гострі нахабні поради, що штовхали його на рішучий крок, якось самі по собі почали забуватися, а ось веселі жарти, її інтимна близькість виходили на передній план і час від часу про себе давали знати. Він без неї почав нудьгувати. Його інколи навіть огортав смуток і він ловив себе на тому, що по-справжньому закоханий в цю телевізійну красуню-професіоналку. В останнє слово він вкладав подвійний зміст і не соромився в цьому собі признатися.

Його випадкові зустрічі для втіхи, які для нього організовували підлабузники і кар’єристи, ба, навіть той самий Валяй чи Вовко, скидалися на болотяні сліди, які одразу розсмоктувалися — все, що ти залишав на них, швидко щезало, як кола на воді чи написи на талому снігу під молодим гарячим весняним сонцем.

Папа повернувся на кілька днів раніше, ніж Миронович сподівався. І це було не найкращою новиною. Адже президент нічого так не любив, як Південний берег Криму і там по можливості перебував навіть на кілька днів більше, ніж дозволяв протокол та державні справи. Президент викликав Вітольда, як виявилося, після перегляду телепрограми «Аудієнція».

— Чого ж ти мовчиш, що таку розумну красуню підчепив? — ще з порога атакував його Папа, подаючи йому руку для вітання, але так, ніби він привіз з Криму найцінніший подарунок для Мироновича. — І коли ж весілля? — поцікавився він, навіть не запросивши свого секретаря сісти. Той знизав плечима і здивовано закопилив свої тонкі губи. «Мовляв, не розумію, про що ви, патроне?!»

— Не прикидайся... Не прикидайся. Я все знаю. Військова розвідка доповіла. Ти хоч передачу про мене бачив?

— Яку саме? Я про вас передачі бачу щодня! По якому каналу?

— По першому національному. «Аудієнція» називається...

У Мироновича раптом голова пішла обертом і захололо серце. «Он воно що!». Він сів, навіть не чекаючи запрошення Папи.

— Наступна передача — про президента Росії і патріарха Московського. До речі, вони обидва прийняли запрошення на ваше весілля... Тож вітаю!.. За яхту велике спасибі. Гарного ви знайшли капітана. Капітан Полл — справжній морський вовк. Та англійці, мабуть, усі природжені мореплавці. Ваш медовий місяць на моїй і трохи твоїй яхті? Я правильно кажу?

— Правильно, — підтвердив Миронович.

— Я Роксані пообіцяв золотий берег, голубе небо над Форосом і Чорне море. Вона того варта. Ти, до слова сказати, — також. Тому я схвалюю твій вибір і благословляю як батько. Як Папа, як ви кажете про мене. Перша леді — ваша Мама — також... благословляє вас. Я чув, що Роксана в тебе — «міс Всесвіт» з Сейшельських островів.

«Міс журналістка», — уточнив Миронович.

— Все одно непогано. Скажу по-секрету, вона впала в око як тобі, так і мені, і навіть моєму капітану яхти Поллу Вільямсу. І якщо вже бути зовсім відвертим, — то й президенту Росії. Дивись, Мироновичу, проморгаєш, і вона або в Англії, або в Росії опиниться. На її безмежних просторах. Там уже ти її не знайдеш. І «Інтерпол» не допоможе. Президент Росії їй надасть політичний притулок у Підмосков’ї. Там чимало таких красунь. Зрозумів?! Так що весілля не відкладай у довгий ящик. Ти ж ще не цар. Хто там з царів відкладав усе в довгий ящик і нічого так і не вирішував? Ти, як мій секретар, маєш усе знати.

У Мироновича затуманилося в голові: «Без мене мене одружили!» А тим часом президент з таким піднесенням говорив про Роксану, ніби не Миронович, а він збирається з нею одружитися.

— Я їй ні в чому не відмовив. Ми з нею пили на брудершафт, і я її після цього офіційно оголосив своєю прийомною дочкою. За мною — найкращий подарунок. Ти в мене заслужив. Весілля справимо прямо там, у Криму, на моїй дачі. Так би мовити, на президентському рівні. Вийду на пенсію, чому б і тобі не податися в президенти? Це вже не так важко, якщо підібрати відмінну команду. Повір мені.

Та зараз Миронович уже не мріяв про посаду президента, про своє висуванство у кандидати. Усі його думки крутилися навколо Роксани. Тільки тепер він помітив, що Папа таки під градусом. Отже, якщо він і в «Аудієнції» знімався добряче підшофе, то обов’язково лазив під спідницю його нареченої. Це в його стилі. Скільки сідничок за своє президентське правління він перепробував і часто — просто на людях. Він пригадав зустріч в Підмосков’ї, коли п’яного Папу виносили на руках і він все одно на ходу примудрився ущипнути якусь красуню-офіціантку і сказати російською: «Ех, не був би я президентом такої великої європейської держави, як Україна, то обов’язково б на кілька днів залишився у Підмосков’ї і таки тебе трахнув, московська красунечко».

— Дошкою з трьома цвяхами — по задку, — кинув у відповідь репліку президент Росії.

А потім поїздка Папи на Кавказ, яка ледь не закінчилася міжнародним скандалом, коли не сказати — локальним викликом на дуель. — Він розстібнув при світській публіці блискавку на штанях першої леді одного з президентів новоствореної республіки.

— Тож готуйся. — Папа посміхнувся і подружньому поплескав свого державного секретаря по плечу.

«Невже хазяїн провів першу шлюбну ніч під голубим небом Криму, а не він, її майбутній чоловік?» — з цими думками Миронович залишив кабінет президента, зайшов до себе і попросив

1 ... 40 41 42 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дари пігмеїв, Олег Федорович Чорногуз"