Читати книгу - "Лікувальні властивості меду і бджолиної отрути"

розроблений метод внутрішньошкірного впорскування апітоксину, який може проводитися в лікарнях, клініках, амбулаторіях. Цей метод порівняно з попереднім є більш досконалим, бо дає можливість підійти строго індивідуально до лікування кожного хворого.

Найзручнішим і найефективнішим виявилося внутрішньошкірне введення розчину апітоксину, тобто між зовнішнім шаром (епідермою) і внутрішнім шаром (дермою) шкіри. Одна п'ята частина крові організму перебуває в шкірі, і апітоксин відразу розноситься з кров'ю по всьому організму. При підшкірному впорскуванні розчину можна ввести значно більшу кількість апітоксину (1 мл), але лікувальний ефект при цьому менш задовільний, ніж при внутрішньошкірному впорскуванні. Апітоксин розчинюють у фізіологічному розчині або в дистильованій воді і вводять внутрішньошкірно в невеликих кількостях (0,1, 0,2, 0,3 мл) з допомогою спеціальної голки з муфтою (мал. 12). Ця голка трохи довша від бджолячого жала.

Іонофорез (електрофорез) апітоксину

При внутрішньому вживанні апітоксин не дає належного ефекту, бо він дуже чутливий до діяння ферментів шлунково-кишкового тракту, які руйнують його лікувальні властивості.

Внутрішньовенне введення апітоксину недопустиме, бо воно може викликати сильну і небезпечну реакцію організму.

Введення в організм хворого апітоксину внутрішньошкірно, підшкірно і нашкірно широко і успішно застосовується, хоч також має недоліки.

Іонотерапія або електроіонотерапія — метод введення в організм лікарських речовин з допомогою постійного струму. Цим методом вводять тепер через шкіру (без уколів) адреналін, кокаїн, діонін, атропін, кофеїн, гістамін, фолікулін, супраренін і т. д.

При іонотерапії ліки вводять у кров'яне русло через непошкоджену шкіру (мал. 13). Іонотерапію широко застосовують у клініці внутрішніх, нервових, хірургічних, жіночих та інших хвороб.

Дійсний член Академії медичних наук СРСР лауреат Сталінської премії проф. М. В. Вершинін вказував, що серед способів введення ліків через шкіру найкращим є іонофорез — метод, який грунтується на електролітичній дисоціації.

Спостереження показують, що лікування апітоксином з допомогою іонофорезу (електрофорезу) має деякі переваги перед методом бджолиних ужалень, бо лікування іонофорезом провадиться в фізіотерапевтичних кабінетах лікарень або поліклінік.

Техніка введення розчину апітоксину шляхом іонофорезу дуже проста: при наявності відповідної фізіотерапевтичної апаратури останній може провадитися в лікувальних закладах не тільки міста, а й села.

Введення апітоксину з допомогою іонофорезу не викликає ніяких неприємних відчувань, за винятком незначної гіперемії (почервоніння) ділянки шкіри, на яку діяв іонофорез.

Апітоксинова мазь

Бджолину отруту можна ввести в організм хворого також за допомогою втирання апітоксинової мазі. Ця мазь робиться з чистого апітоксину, білого вазеліну і саліцилової кислоти. Саліцилова кислота розм'якшує зовнішній шар шкіри (епідерміс) і підвищує її проникність. Внаслідок того, що апітоксин може попасти в кров тільки через пошкоджену шкіру, до складу мазі вводяться також найдрібніші силікатні кристали, які травмують шкіру. Хворий після призначення лікарем лікування апітоксиновою маззю може проводити його сам у домашніх умовах, перебуваючи під амбулаторним наглядом. До негативних моментів слід віднести травматизацію значної ділянки шкіри при втиранні апітоксинової мазі. Лікувальну діяння при введенні апітоксину внутрішньошкірно та іонофорезом значно краще, ніж при вживанні апітоксинової мазі.

Інгаляційний спосіб лікування апітоксином

Легені людини складаються з 3 мільйонів легеневих пузирків, стінки яких пронизані кровоносними судинами. Підраховано, що коли розгорнути стінки легеневих пузирків і скласти їх поряд, то вони вкриють поверхню майже в 40 м2. Завдяки цьому всисання в легенях, зокрема, лікарських речовин відбувається в 20 разів швидше, ніж у шлунково-кишковому тракті. Звідси зрозуміло, яке величезне значення повинно відіграти введення апітоксину через дихальні шляхи (при наявності показань до цього лікування). Інгаляційний спосіб введення в організм апітоксину простий і може проводитися у всякому медичному закладі. Суть методу полягає в тому, що пара гарячоі води з резервуара звичайного парового Інгалятора, вдихувана через фарфорову трубку хворим, захоплює своєю силою пару апітоксину (мал. 14). Тепер виробляється методика застосування цього методу.

Перша допомога при отруєнні бджолиною отрутою

У літературі дуже рідко публікуються описи випадків бджолиних ужалень, тому наведені нижче дані становлять інтерес.

Доктор М. Л. Авіосор понад 20 років тому був негайно викликаний до хворої П., яку укусила бджола в тім'яну ділянку. Жінка була в непритомному стані, шкіра її лиця і слизової оболонки були інтенсивно синюшного забарвлення, кликочуче дихання проривалося крізь міцно стиснуті щелепи, а з кутів рота стікала у великій кількості слина. Пульс промацувався важко.

Для піднесення серцевої діяльності хворій була впорскнута камфора, і до місця укусу прикладена вата, змочена нашатирним спиртом. Коли потерпіла отямилася, у неї з'явилися позиви до блювання, а під вечір підвищилася температура до 37,5°. В дальшому настало повне видужання. Закінчуючи своє повідомлення, М. Л. Авіосор писав: «Відмічаючи цей казуїстичний випадок, я маю на увазі поділитися ним з товаришами і зазначити, що і укуси таких нешкідливих комах, як бджола, можуть інколи стати причиною майже смертельного захворювання».

Лікар І. А. Бейліна в 1934 р. повідомила, що один пасічник міцної будови тіла, який довго займався пасічництвом, одночасно дістав близько 40 бджолиних ужалень у кисті рук. Після видалення жал він продовжував працювати, але хвилин через 20 відчув себе погано, шкіра його лиця стала землисто-зеленого кольору, з'явилися блювотні рухи, з рота текла слина. Незабаром він знепритомнів і тільки через 2 години почав опритомнювати; решту дня хворий провів у ліжку. Протягом наступних двох днів у нього спостерігалася сильна слабість, апатія і запаморочення.

Проф. П. А. Алісов у 1937 р. опублікував статтю, в якій наводить випадок ужалення в язик: «О 8 годині вечора гр. А. пив чай з солодкими пиріжками. Безпосередньо після розкушування пиріжка відчув біль у корені язика, ніби від уколу голкою. У викинутому з рота шматку була виявлена оса; біль швидко змінився почуттям різкого паління, язик збільшився в об'ємі і не вміщувався в роті. Рухати язиком стало важко».

Під впливом повторних холодних компресів і полоскань порожнини рота розчином марганцевокислого калію язик зменшився в об'ємі, але лишався тугорухомим протягом найближчої доби.

Таким чином, ужалення бджіл у людей з підвищеною чутливістю до апітоксину можуть викликати серйозні хворобливі стани.

При ужаленні бджіл для знешкодження їхньої отрути запропоновано багато різних засобів. Наведемо деякі з них найбільш поширені.

Французький вчений Жорж Лайанс і акад. Гастон Боньє зазначали: «Перше, що треба зробити при ужаленні, — це вийняти жало, висмоктати місце уколу і стиснути шкіру навколо ранки, щоб витиснути з неї отруту; потім ужалене місце змочити холодною водою, а ранку натерти шматочком цибулі. Можна також покласти на ранку листя петрушки, полину, м'яти, свіжі